Сторінка
2

Свідомість та особистість

Своєрідною «нормою норм», яка в даному відно­шенні висвітлює саму сутність морального нормотво-рення, постає вже неодноразово згадане «золоте пра­вило» моралі — правило, яке головним чином перед­бачає взаємність: я маю вимагати від себе того, чого вимагаю від інших, і відповідно від кожного вимага­ється те, що й від кожного іншого.

Суттєвою конструктивною особливістю сукупності мораль­них норм у її відбитті у свідомості людини є ієрархічний характер. За всієї обов'язковості й безумовності кожної з норм вони можуть розглядатися як більш або менш важливі; існують обставини, зважаючи на які саме моральні міркування інколи змушують відмовлятися від виконання навіть фундаментальних норм заради таких, котрі мають більшу життєву вагу. Трапляються випадки, коли, наприклад, лікар змушений говорити неправду своєму пацієнтові, аби врятувати йому життя чи звільнити від додаткових страждань. Принципово, однак, що й подібні випадки, які мають вимушений характер, не відміняють моральну обов'язковість норм, від виконання яких у даному разі відмовляються. Від того, що я морально змушений сказати неправду, остання правдою не стає; порушуючи норму, я в будь-якому разі маю усвідомлювати, що переступаю межі моралі. Вбивство ворога, навіть вимушене, навіть заради справедливої справи залишається все ж таки вбивством, тобто великим злочином проти загальнолюдської мо­ралі, і той, хто його вчинив, має покутувати, а не торжествувати, як це ми здебільшого бачимо в людей низької моральної культури. Недарма ще легендарний китайський мудрець Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.) говорив, що перемогу на війні слід відзначати похорон­ною процесією.

2. Особливості формування цілісної

гуманістичної свідомості особистості

Зосереджуючись на цих проявах людського життя і самої людини, формуючи політичну, правову, національну, громадянську свідомість, ми можемо мати чудових політиків, законослухняних громадян держави, патріотів нації, толерантних співгромадян — але ми не матимемо цілісних людей. Не вистачає головного — цілісної свідомості, здатної усі часткові визначеності зняти в одній, всезагальній, такій, що охоплює разом і світ, і людину — як єдину, нероз'ємну на політичне, етнічне, правове і т.д. сутність, у всіх її індивідуальних проявах.

Між тим, такі форми осягнення світу й людини є. І вони відомі — це естетична й моральна свідомість. Лише в моральних відносинах людина виступає у всій повноті своїх індивідуальних визначеностей; лише в естетичному, почуттєвому ставленні людина переживає світ як дещо ціле, цілісне і нероз'ємне. Естетичне й етичне, моральне, співвідносяться як макрокосм і мікрокосм.

Естетичне охоплює світ, етичне — світ людини. Марно сперечатися, який з цих світів більший, і, відповідно, яке поняття ширше. Етичне й естетичне взаємопереливаються і взаємодоповнюють одне одного. І лише тому, що естетична свідомість стосується світу в цілому, включаючи й людину, можна стверджувати, що естетична свідомість знімає моральну. І можна погодитися з Анонімним автором, дуже схожим на Канта, який писав, що вищий розум, акт, в силу якого розум обіймає всі ідеї,— акт естетичний. Істина і добро єдині тільки у красі.

Отже, цілісна форма свідомості є естетична свідомість, ґрунтована на почутті, на ставленні,— і світоставлення, яка здатна зняти в собі всі частковості, все випадкове і водночас — сутнісне.

В наш час найактуальніше постає питання: як сформувати естетичну свідомість?

Відповідь відома — її формує вся повнота культури, але в першу чергу і переважно — мистецтво. Між естетичним і художнім настільки тісні зв'язки, що недарма свого часу естетичне виховання зводилось до художнього.

Що ж сьогодні пропонує наша культура, наше мистецтво нашій молоді?

Але спершу про саму молодь, свідомість якої ми досліджуємо і маємо завдання, як фахівці, формувати. Сучасна молодь — діти трансформації, свого роду феномен перехідного часу.

Більш ніж десять років суспільно-економічної трансформації, переходу, неусталеності, призвели до фактичної відсутності загальноприйнятих і загальноприйнятних норм і цінностей. Нищівна критика, що на протязі цих років змела колишні моральні (добрі чи погані), ідейні (реальні чи ілюзорні) конструкції і тим самим виконала свою місію — розчистила місце для нової, іншої, кращої будови. Нової системи цінностей, точок відліку добра і зла.

Але, наш «перехід» надто затягнувся. В тому числі й тому, що ми й досі не запропонували тієї ідеї, що обґрунтувала б нас у суспільство. Ми втрачаємо соціальну перспективу і не можемо дати її молоді.

Фахівці відзначають, що в Україні, окрім іншого, наростає гуманітарна криза. В силу тривалого періоду погіршення рівня життя і втрати позитивної перспективи, люди і, в першу чергу, молодь перебувають в постійному соціально-стресовому стані. Такий стан суспільства є дуже небезпечним, оскільки люди, особливо молоді, в такому стані підвищено сприйнятливі до насилля.

І на такий стан суспільства накладається, скоріше — тисне потік масової, сурогатної культури, точніше — культу вже згаданого насилля. Саме тисне, оскільки сьогодні ми практично позбавлені свободи вибору: високе мистецтво і культура є недоступними з чисто фінансових причин або в силу катастрофічного скорочення мережі закладів культури, а доступні (телебачення, відеотеки, на які перетворилися ті клуби, що ще залишились) заповнені майже виключно — не культурою, а шоу-бізнесом.

Така ситуація вкрай небезпечна з ряду причин:

• Тотальною критикою минулого ми поставили себе перед ризиком перериву спадкоємності культури і спадкоємності поколінь.

• Надавши своє культурне поле переважно сурогатним витворам з культом сили і зла, ми ризикуємо отримати цей культ як провідну ідею молодого покоління.

• Зволікаючи з формуванням нової позитивної системи ідей, власне, ідеології, ми ризикуємо втратити не лише покоління молодих людей, але й стабільність соціуму.

Отже — нагальною є необхідність вироблення системи позитивних ідей, їх художньому оформленні — і вихованню на цих художніх творах естетичної, морально-естетичної свідомості молоді.

Ось у чому полягає, на наш погляд, актуальність проблеми, винесеної на обговорення конференції.

Не можна не зазначити, що на сьогодні конструктивні сили суспільства спрямовують свої зусилля на напрацювання і створення науково обґрунтованих програм духовної розбудови. Приклад тому — початок роботи комісії по розробці «Концепції державної культурної політики», затвердженої навесні цього року Міністром культури і мистецтв України. Сподіваємось, що зазначена Концепція надасть реальну, концептуально виважену програму подальшого духовного розвитку нашого суспільства.