Сторінка
7

Культура праслов'ян

Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов'ян

Пам'ятки черняхівської культури датуються II—IV ст. н. е. Розташовані вони купно: у басейні ріки Росі, на Дністрі, середньому Бузі та Дніпрі, біля порогів на правому березі, а також між Дунаєм та Тірою. Найзначніший осередок — трикутник Рось—Дніпро—Київ. Археологічні пам'ятки дають можливість простежити взаємозв'язок культур: пізньоскіфська тісно пов'язана з ранньо-зарубинецькою, черняхівська за певних умов виростає із зарубинець-кої. Бурхливі події великого розселення слов'ян створили головний культурний центр землі руської, пам'ять про її межі дожила до XII ст.

Характерно, що культура черняхівського типу не є винятковою для однієї місцевості України — це типове явище для всього ареалу пам'яток. У цей час різко збільшується заселеність території. Поселення розташовані на відстані 3~5 км. І таке явище спостерігається по всій тогочасній Україні, тобто у цю добу повністю формується етнічна територія українського народу.

Поселення цього періоду мають характерні особливості. Порівняно з передскіфською і скіфською добою, коли городища були укріплені, майже неприступні, громади настільки відчували себе у безпеці, що укріплення, у тому числі воєнізовані, зникають повністю: селища відкриті з усіх боків. Жоден могильник чоловічого поховання не містить меча чи іншої зброї. Це свідчить про те, що мирне життя не диктувало потреби мати зброю у потойбічному світі. Натомість його забезпечували їжею, посудом, вівцею і поруч з нею залишали ножа, аби можна було врізати собі шмат м'яса та добре поїсти. Ми не знаходимо мечів і в музейних збірках, що розповідають про цей період, відсутні згадки про зброю і в літературних пам'ятках. Напевно, у той час воїни як соціальна група не відігравали домінуючої ролі в суспільстві.

Усе це характерно для північної частини України: Київщини, Полісся, середнього Дніпра, лісової та лісостепової смуги. У степовій зоні частіше зустрічаються городища-бугри, оточені міцними стінами, глибокими ровами, а на півдні — поселення міського типу з високими кам'яними вежами, складеними з місцевого вапняку (Бизюкове городище, містечко Миколаївка та ін.).

Загальна чисельність населення тут становила близько 20 млн чоловік, або майже 110 осіб на 1 кв. км. Водночас в Європі за середньої чисельності окремих народів 100 тисяч чоловік загальна чисельність населення всієї Великої Німеччини мала сягати 5 млн; для варварської групи народів — цифра велика. Для наших умов 10 осіб на 1 кв. км, або 550 на квадратну географічну милю, — величина надзвичайно мала.

Розрізнені угруповання створювали майже єдину топографічну не-розчленовану цілість і культурно-топологічну єдність. Це зумовлюється істотним збільшенням чисельності населення, щільністю розселення і технічним прогресом: гончарний круг, всебічний розвиток металургії, диференціація ремесел, орне хліборобство, формування товарного господарства, а також великих виробничих центрів. Наприклад, Іголом'я, злиття розчленованих племінних територій в одну спільну територію — ознаки часу. У таких самих формах ці процеси відбувались і в Центральній Європі.

Певний час у науці існувала теза, що черняхівська культура — це периферійне явище культури Середземномор'я, а точніше — Риму. Але це не так. Черняхівська культура була поза впливом римських провінційних культур, вона ніколи не була римською провінцією, а пам ятки, що досліджені на всій території, охопленій черняхівською культурою, дають підстави стверджувати про її самобутність. Так, багато громад мали свої гончарні промисли й гончарні печі. Це, зокрема, Завадівка, Пересічне, Коровинці, Глинжани, Томешті, Будешті та ін. У суміжних пунктах, розташованих досить близько один від одного, налічується майже 20 печей. Враховуючи, що річний цикл становив 10— 12 випалювань при завантаженні близько 80 одиниць, неважко уявити продуктивність центру. Не меншими були обсяги виробництва фібул, гребінців, скла, намиста та інших речей місцевого виробництва, знайдених у Корчуватому та інших місцях.

Зазначимо ще один істотний фактор: коли в усій Європі панувала римська експансія і було ліквідовано всі народні мови (бо мусили поступитися місцем зіпсованій латині), черняхівці зберегли свою мову, міфологію, систему вірувань, тобто зберегли свою культуру.

Висновок

Це питання довго і гаряче дебатувалось і сьогодні ще не дістало остаточного вирішення. Версії і гіпотези висувалися найрізноманітніші — від віднесення її існування до незапам'ятних часів до повного заперечення у праслов'ян писемності до Кирила і Мефодія.

Питання про вторинність походження слов'ян та їхньої мови активно "розробляють" учені Заходу; вітчизняна ж наука "визначила" точну дату народження слов'ян — V ст. до н. е. Цікаво, хто ж завірив таку довідку?!

Історичні реалії, численні пам'ятки, що перебувають у науковому обігу, а також дешифровані пам'ятки писемності дають можливість, бодай на рівні наукової гіпотези, відсунути виникнення слов'янського письма приблизно до XVII—X ст. до н. е. Дешифрування тексту Фестського диска, яке виконав Г. Гриневич, пропонує таку версію: "Будемо знову жити. Буде служіння Богу. Буде все в минулому — забудемо, хто ми є. Де ви побудете, чада будуть, ниви будуть, прекрасне життя — забудемо, хто ми є. Чада є — узи є — забудемо, хто є. Що вважати, господи! Рисіюнія чарує очі. Нікуди від неї не дінешся, не вилікуєшся. Не один раз буде, почуємо ми: ви чиї будете, рисичі, що для вас почесті; в кучерях шоломи, розмови про вас.

Не є ще, будемо ми її, в цьому світі Божому".

Цілком вірогідно, що Рисіюнія — одна з праназв України, а рисичі — наші предки. Подібні пам'ятки писемності непоодинокі, вони знайдені й на нашій території, зокрема на пряслицях, глечиках, інших керамічних виробах періоду черняхівської культури. Так, на одному з глечиків існує напис "Леві лої" — лев'ячий лій, на іншому — "ліки".

Важлива пам'ятка слов'янської писемності — "Влесова книга". Навколо неї гарячі дебати точилися тривалий час, сьогодні її текст, визнаний як оригінальний, достеменно відсунув дату зародження слов'янської писемності майже на двісті років назад. Книгу написано алфавітом, що близький до кирилиці. Але ж і до цього часу були рєзи, глаголиця, проте, на лихо, майже всі писемні пам'ятки дослов'янського і слов'янського періодів виконані на нетривкому матеріалі, здебільшого на дерев'яних дощечках та бересті.