Сторінка
5

Культура праслов'ян

У Маріупольському могильнику 1931 р. знайдено сім дудочок з пташиної кістки періоду неоліту, а львівська археологічна експедиція 1953 р. знайшла на стоянці Молодове Чернівецької області флейту з рогу північного оленя. Вчені вважають, що це найдосконаліший з усіх відомих палеолітичних музичних інструментів. Він має один поздовжній штучний отвір і чотири поперечних у найтоншій, спеціально обробленій мундштучній частині, а в нижній частині — ще два невеликих отвори. Збагачують наші уявлення про давній музичний інструментарій і археологічні розкопи 1952—1961 pp. на Мезинській палеолітичній стоянці поблизу Чернігова. Тут ученим пощастило натрапити на цілий інструментальний комплекс з ударних інструментів — різні кістки мамонта,

набірний браслет, що "шумить". Вони оздоблені геометричними візерунками, нанесеними червоною охрою.

У ході розвитку первісного суспільства підвищуються мистецькі запити людей, удосконалення знарядь праці супроводжується поліпшенням якості та урізноманітненням музичних інструментів, збільшенням їх кількості.

На північному узбережжі Чорного моря існувало високорозвинене мистецтво античних цивілізацій. Приморські степи заселяли скіфи, cap-мати та інші племена. Історичні пам'ятки свідчать про тісні мистецькі взаємозв'язки античних міст Причорномор'я та племен, що заселяли тогочасні українські землі. Серед археологічних знахідок скіфського часу велику цінність мають ювелірні вироби. Зокрема, золоту діадему із зображенням скіфа, який грає на інструменті давньогрецького походження — арфі, знайдено на початку XX ст. у кургані поблизу села Сахнівки на Київщині. На золотому персні з Неаполя Скіфського (Крим) зображено музиканта, який грає на подвійній флейті — також давньогрецькому інструменті.

Музичні інструменти місцевого походження скіфського періоду часто знаходять під час археологічних розкопів східнослов'янських курганів. Це переважно бубонці різних форм і розмірів, виготовлені із заліза та срібла. Багато їх знайдено в 50-ті роки XIX ст. в Олександропольському кургані Дніпропетровської області. Серед них численні дзвіночки, бронзові бляхи, брязкальця та ін. Знайдено тризубці, у кінці кожного зубця яких підвішені дзвіночки. Аналогічні знахідки було вилучено з Чортомлицької могили під Нікополем, їх використовували при освяченні жертв, очищенні житла від "злих духів", у похоронних обрядах, шаманських дійствах тощо. Дзвіночки такого типу зображені на римському барельєфі; вони підвішені на священному дереві біля жертовника. Мистецтво скіфо-сарматського періоду відіграло велику роль у розвитку української культури. Серед багатьох племен, що передували появі першої української держави — Київської Русі, вирізнялися анти — жителі середнього басейну Дніпра та Дністра, лісостепової смуги та чорноморських степів. Численні пам'ятки давньої матеріальної культури, свідчення іноземних мандрівників та перших руських літописців, усна народна традиція містять відомості про народних музикантів-професіоналів, різні види розвиненого інструментарію, який включав струнні, щипкові, смичкові, ударні й духові інструменти. Про це свідчить, зокрема, візантійський історик Феофілакт Сімокат.

У своїй хроніці він вказує на те, що у 583 р. греки захопили в полон трьох слов'ян, які не мали зброї, але тримали в руках музичні інструменти — гуслі.

В уяві тогочасних людей слово, музика мали магічну силу — силу заклинання численних і грізних явищ природи, від яких залежало саме існування людини. Тому релігійні обряди язичників включали різні заговори, заклички. Ритмічні вигуки, трудові поспівки супроводжували колективну землеробську працю, полегшували і координували її. Так зародився один з найдавніших видів музично-поетичної творчості — пісня. Поступово трудові пісні об'єднують у цикли землеробських календарних, або сезонних, що включали хороводні, величальні, обрядові та інші пісні, які виконувалися в різні пори року.

Здавна наші предки складали і родинно-побутові пісні: на народження дитини, наречения її іменем, колискові, весільні, похоронні голосіння та плачі. Плачі під час похорон вождя виконувалися гуртом (чоловіки й жінки або тільки чоловіки) і мали характер епічної розповіді про життя і заслуги небіжчика, над близьким родичем — поодинці.

Художній досвід часів родоплемінної спільності на терені музичного мистецтва успадкувала могутня держава середньовіччя — Київська Русь.

Особливості трипільської культури

На початку 90-х років XIX ст. В. Хвойка висунув припущення, що слов'яни і неолітична людність середнього Подніпров'я — це один етнос. Сміливу гіпотезу він підкріпив археологічними розкопами поблизу с. Трипілля (нині Кагарлицький район Київської області), звідки, за місцем знахідок перших пам'яток, пішла назва "трипільська культура". За топологічними ознаками ця культура споріднена з культурами дунайського басейну, Балканського півострова, острівного східного Середземномор'я і Малої Азії. Це дає можливість підвести наукову базу для орієнтації і визначення ареалу її впливу на розвиток культур зазначених регіонів.

Трипільська культура датується IV—III тисячоліттями до н. е. Характерними її особливостями є такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами запліталися лозою та обмазувались іззовні та

зсередини товстим шаром глини; розміри будівель були великими — 100—140 кв. м; стіни розписувались яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже, поселення налічувало близько 500—600 чоловік. На чолі такої родини стояла жінка, оскільки, як свідчать пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарське-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.

Поряд із високою культурою землеробства спостерігаємо великий потяг до мистецьких студій, про що свідчать численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх досить високий, по них певною мірою можна простежити етнічний тип.