Сторінка
2

Історія людства — історія культури

У другій половині XX ст. спостерігаються тенденції до вироблення цілісної моделі. Так, визначено, що культурогенез уособлює всі види діяльності, практичні формування технологій, прийомів і навичок основних напрямків у процесі розподілу праці, виокремлення суб'єктів, які спеціалізуються в цих галузях соціальної практики. Усе це акумулює досвід ціннісних орієнтацій, реалізує надбання в самоорганізації, що дає можливість створити в загальних рисах цілісний образ побутування як окремої спільноти, так і світу в цілому. Таким чином, культурологія стає наукою, яка формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину та суспільство і вивчає культуру як цілісність та специфічну функцію людського буття.

Культурологічні науки групуються за трьома номінаціями: гуманітарно-культурознавчі, соціально-культурологічні, прикладні культурологічні. Нині в системі культурологічних наук виокремились такі напрямки:

• історико-культурологічні дослідження загального профілю;

• дослідження релігієзнавчих чинників культури;

• літературознавчі дослідження історії культури;

• історія міфології культури;

• етнолінгвістичні дослідження;

• мистецтвознавство та естетика, куди входять загальна теорія художньої культури, соціологія художньої культури, походження художньої культури, культурологія естетичних знань та ін.

Прикладна культурологія майже не розвивалась у XX ст. Розглядалися лише окремі питання. На початку XX ст. постулювалися ідеї масового просвітництва, на них звертали увагу Л. Толстой, Леся Українка, І. Франко, але ці ідеї не стали темами цілеспрямованих наукових розробок; лише після революції 1917 року під гаслом "культурної революції" почали робитися спроби, і досить успішні, в реалізації даної тези. Але, на жаль, як у кожний пореволюційний період, було більше догматики, ніж діла і відповідно ґрунтовної теоретичної бази.

Радянська влада дала суцільну грамотність народам СРСР, але не було розроблено цілісної моделі культурологічного забезпечення ідеї держави, всі заклади культури і мистецтв працювали, керуючись заідеологізованими схемами, орієнтуючись на емпіричні почуття, а не на наукові концептуально розроблені методики. Після розпаду СРСР і утворення незалежних держав кожна почала формувати свій культуротворчий процес, виробляти напрямки, притаманні цьому народові, цій нації.

В Україні розробляється цілісна наукова концепція культурології, яка передбачає вивчення культурних надбань за такими напрямками:

• теорія культурної політики та діяльність культурних інститутів;

• соціокультурне прогнозування, проектування та регулювання;

• культурологізація освіти в Україні;

• соціалізація культури і культура соціальної педагогіки особистості;

• охорона і примноження культурної спадщини;

• музейна справа та охорона пам'ятників;

• краєзнавство.

Поки що культурологія як наука перебуває на стадії становлення; тривають пошуки оптимальних шляхів для вироблення методики і методології, зв'язків з гуманітарними циклами наук, підготовки спеціалістів, які розроблюють ці напрямки. Культурологічні відділи створені при науково-дослідних інститутах гуманітарного профілю НАН України, при провідних університетах, створено кафедри теорії та історії культури; культурологія введена як обов'язковий предмет у всіх вищих навчальних закладах. Випущено перших культурологів у Київському національному університеті культури і мистецтв; створено раду із захисту дисертацій кандидата і доктора наук за спеціальністю "Теорія та історія культури". Щоправда, поки що фахівців з цього профілю дуже мало.

Культурний процес завжди тісно пов'язаний з конкретним народом, етносом, територією і завжди має притаманні лише йому ознаки. А от виражальні засоби тотожні в усіх народів: це слово, рух, лінія, скульптура, архітектура. Володіючи ними, людина творить образ, у якому уособлює реальні події, містичні уявлення про світ, виробляє знакову систему для фіксації ситуації чи явища, виводячи їх на рівень символу, який сприймається і читається сучасниками. Коли культурна традиція переривається, ця інформація стає "мертвою " для пізніших народів. Так, дотепер ще не вдалося прочитати писемні пам'ятки етрусків, крито-мікенської культури та ін. Фактично вони є, а практично немає. Вчені сьогодні визнають тезу про те, що праця зробила людину людиною, і вона ж у свідомій цілеспрямованості породила культурно-мистецький процес, який задовольняв практичні потреби людей. Так, народження театру можна співвіднести з ритуально-магічними діями, які виконувалися перед полюванням і після нього. Зображення звіра було своєрідним тотемом, навколо якого розігрувалось відповідне дійство.

Первісна людина імітувала в рухах характерні особливості тварин чи дійств щодо їх здобування. Ці рухи з часом усталювались, і народився своєрідний жанр — танець. Танці супроводжувались або ритмічними вигуками, або ударами по предметах, пізніше співом. Провідною темою в цих дійствах була робота, яка й визначала ритм музики, задавала віршований розмір супроводу. Це були перші ознаки поезії, безпосередній зв'язок праці з мистецтвом. Деякий час визначальним був ритм руху; роль слова була друго-

рядною, воно було лише акомпануючим елементом, допомагало тримати ритмічний лад.

Знакова система зумовила потребу в зображенні предмета, передаванні його символу наступним поколінням. Так зародилися тотемізм і образотворче мистецтво. Виготовляючи тотем, тобто максимально схоже зображення звіра, на якого полювали, люди виробляли спостережливість, а також навички і вміння відображати його подобу. У психологічному стані людини утверджувалась ідея про те, що тотем уособлює звіра. Перемагаючи його, вона вбирає силу переможеного і стає з ним єдиним цілим. Звідси йдуть витоки уявлення про те, що родова група або плем'я — це породження чи прямі спадкоємці того чи іншого звіра. На цьому формувалися ритуально-магічні, легендарні та міфологічні сюжети.