Сторінка
3
Воєнні успіхи першого етапу війни породили й ще масштабніші домагання щодо українських земель. Газета «Уніря» вимагала встановити кордон «на Дніпрі або далі». Коли ж німецькі й румунські війська дійшли до Волги, бухарестська газета «Курентул» писала, що кордон Румунії повинен проходити . по Уралу і таким чином забезпечити створення «румунської імперії до воріт Азії» 20. У хід були пущені різні псевдонаукові геополітичні і геоісторичні теорії. Г.Бретіану, наприклад, висунув тезу про так званий «простір безпеки» румунської держави, яка фактично повторювала ідеї німецького фашизму про «життєвий простір».
Румунські фашисти розраховували на практичну допомогу гітлерівців у захопленні чужих земель, в тому числі й українських. Військові поразки гітлерівців не тільки перекреслили румунські плани загарбань, а й привели до швидкого падіння фашистського режиму в Румунії.
4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
Повоєнне вреґулювання зафіксувало румунсько-радянський кордон за станом на 1 січня 1941 року. Його буковинська частка, як і дільниця в районі гирла Дунаю, загалом відповідала історичним реаліям та етнічному складу населення. Але десятки тисяч українців все ж залишалися в становищі національної меншини в Румунії.
З приходом до влади народно-демократичного уряду, керівна роль у якому належала комуністичній партії, відбулися суттєві зміни в румунсько-радянських відносинах. Україна не була їх суб’єктом. Офіційною доктриною в практиці міжнародних відносин і національному питанні Румунії стала теорія «пролетарського інтернаціоналізму».
В перші повоєнні роки були зроблені певні кроки на шляху перегляду концепції національно-територіальної належності північної частини Буковини і Бессарабії. В працях румунських істориків академіка М.Роллера, К.Кушнір-Михайлович, П.Константинеску-Яшь, В.Лівяну та інших відзначалось, що королівська Румунія, «користуючись важким становищем молодої радянської республіки», «окупувала» Бессарабію і Північну Буковину; визнавалось, що «українські селяни Північної Буковини чинили опір румунським окупантам» 21.
Етнополітика Румунської комуністичної партії була досить суперечлива. У другій половині 40-х і протягом 50-х років у Румунії чимало робилося для відродження національних меншин, розвитку їх мов і культур. Були відкриті українські школи практично в усіх селах і містах, де проживали українці, діяли дві педагогічні школи, які готували вчителів для українських шкіл. У 1952 р. на філологічному факультеті Бухарестського університету створюється українське відділення. Спостерігалось піднесення культурної діяльності, зародилася українська література переважно саме в рядах молодої інтеліґенції. Певний внесок у цей процес зробила двотижнева газета «Новий вік», що почала виходити українською мовою з травня 1949 р. У 40–50-ті роки в Румунії видаються українською мовою шкільні підручники, художня та суспільно-політична література. В місцевостях, де проживали українці, були відкриті українські клуби і бібліотеки. При них працювали хорові, драматичні та інші самодіяльні колективи, що користувались популярністю і серед румунського населення. Почала розвиватися й українська художня література. Твори поетів О.Мельничук, І.Шмуляка, Г.Клемпуша, В.Боршая, Ю.Павлиша, прозаїків І.Федька, С.Яцентюка, К.Регуша та інших відомі не тільки в Румунії, а й за її межами. У той же час сербська національна меншина Румунії піддається терору і репресіям.
З формуванням так званої «незалежної політичної лінії» стали переглядатися раніше сформульовані у партійних документах позиції з національного питання і міжнаціональних відносин.
У травні 1966 р. Н.Чаушеску в доповіді, присвяченій 45-річчю створення Румунської Комуністичної партії, піддав критиці визначення Румунії як багатонаціональної країни та висунув тезу про «унітарну національну державу» 22.
Ці вказівки знайшли широке висвітлення в історичній і суспільно-політичній літературі, виданій в Румунії починаючи з середини 60-х років. Процес перегляду на корінні питання національної історії та стосунків Румунії з сусідніми країнами проходив інтенсивно і в основному завершився офіційним закріпленням «нової історичної концепції», відображеної в ретроспективному огляді історії Румунії, включеному в Програму РКП. В цьому «ретроспективному огляді» отримали концентрований вираз основні ідеї і тези теорії «континуїтету» румунської історії в Карпато-Дунайському басейні. Мета цієї «теорії» полягала в тому, щоб довести «історичне» право Румунії на території Бессарабії і північної частини Буковини. Ця концепція стала серцевиною всієї ідеологічної політико-виховної роботи РКП.
Для згуртування населення навколо румунського керівництва, підтримки його «самостійного», «незалежного» політичного курсу в масово-політичній роботі широке розповсюдження отримали деякі націоналістичні ідеї румунської історіографії, зокрема наробки міжвоєнного і воєнного періоду.
Ідеологічна робота була спрямована на виховання населення в дусі «національного патріотизму» і, безумовно, сприяла формуванню в багатьох румун націоналістичних почуттів. Але ж націоналізм і шовінізм, цілеспрямована румунізація національних меншин, у тому числі й української, на які розраховував тоталітарний режим Чаушеску у своїй внутрішній і зовнішній політиці, по суті були однією з причин, що прискорили його падіння. Румунський літературний критик В.Крістя писав наприкінці січня 1990 р. в журналі «Роминія літераре»: «У феномена Чаушеску був не лише один коник — комунізм, але також й інший, не менш руйнівний за своїм впливом, — націоналізм, точніше, ультранаціоналізм, шовінізм, ксенофобія, антисемітизм. Щоб маніпулювати нами, Чаушеску грав не на комуністичних переконаннях, котрих, правду кажучи, і не було, але на націоналістичних забобонах: останні, на жаль, жили у серцях багатьох» 23.
5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
Падіння тоталітарного режиму Чаушеску і прихід до влади в Румунії демократичних сил у грудні 1989 р., а також проголошення незалежності України у 1991 р., внесли суттєві зміни в українсько-румунські відносини. Перед румунським парламентом і урядом, політичними партіями і громадськими організаціями постала проблема розробки нової стратегії двосторонніх стосунків.
8 січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. встановила дипломатичні відносини з нею. На думку міністра закордонних справ Румунії Т.Мєлєшкану, «Україна — найважливіший сусід Румунії з політичної, економічної точок зору». В інтерв’ю газеті «Роминул» Т.Мелешкану підкреслював, зокрема, що Україна «є найбільшою країною, з якою межує Румунія, є дуже важливим ринком для нашої країни і, не в останню чергу, є країною, в якій проживає румунська національна меншина, є країною, до якої включені території, які були складовою частиною румунської національної держави» 24. Тому відносини з Україною мають для Румунії «пріоритетний характер». Співробітництво Румунії з Україною в Чорноморському басейні, одній із зон напруги у російсько-українських відносинах бачиться румунським політиком як важливий «козир, який слід негайно використовувати».
Завантажити реферат