Сторінка
4

Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах

Корекцiю стереотипiв, безумовно, здiйснила дiяльнiсть «Солiдарностi», яка в 1980 i 1981 роках мала характер руху вiльного, вiдкритого, позбавленого ворожостi у ставленнi до «iнших», у тому числi й до сусiднiх народiв. Запровадження воєнного стану активiзувало дiяльнiсть польського самвидаву. Полiтичною подiєю стала позацензурна публiкацiя книги Казiмєжа Подляського (Богдана Скарадзiнського) «Бiлоруси — литовцi — українцi: нашi вороги чи брати?» (1983), спрямованої на демiфологiзацiю польської свiдомостi щодо вiдносин iз сусiдами у ХХ ст.

«Проукраїнською» виявилася позицiя такого вiдомого дисидентського угруповання, як Конфедерацiя незалежної Польщi (КНП). Очолювана старим антикомунiстом Лєшеком Мочульським, вона мала помiрковано-нацiоналiстичний характер. КНП надавала i надає зв’язкам з Україною стратегiчного значення, протиставляючи схiдноєвропейський реґiон у геополiтичному вiдношеннi як Заходовi (Захiднiй Європi i Америцi), так i Сходовi (власне, Росiї) 21.

Таким чином, напередоднi демократичних змiн у Польщi та Українi (на рубежi 80-х — 90-х рокiв) польськi комунiсти сходили з полiтичної арени, залишаючи за собою солiдних баґаж антиукраїнських комплексiв i стереотипiв. Водночас пробивали собi дорогу «проукраїнськi» доктрини i концепцiї, виробленi дисидентами i польською iнтелектуальною елiтою в емiґрацiї.

6. Становлення міждержавних відносин

Прихiд до влади в Польщi демократичних сил у 1989 р. і проголошення незалежностi України у 1991 р. черговий раз у ХХ ст. у докорiнний спосiб змiнили ситуацiю в українсько-польських вiдносинах. Перед польськими керiвниками, полiтичними партiями i рухами, в цiлому перед польським суспiльством постала проблема вироблення не просто нової позицiї у т.зв. «українському питаннi», а довготермiнової стратегiї щодо новопосталої сусiдньої держави.

Польща першою серед зарубiжних країн в груднi 1991 р. визнала незалежну українську державу. Але ще до цього, восени 1989 р. група польських парламентарiв брала участь у роботi Першого з’їзду Народного Руху України. На з’їздi вони рiшуче пiдтримали волелюбнi устремлiння нацiонал-демократичних сил України. Саме тодi були закладенi пiдвалини нової моделi польсько-українських вiдносин. Важливим продовженням польсько-українського дiалогу була зустрiч парламентарiв у травнi 1990 р. у Яблоннi пiд Варшавою, наслiдки якої у конструюваннi польської полiтики щодо України вiдчутнi й сьогоднi 22.

Декларацiя про засади та основнi напрями розвитку українсько-польських вiдносин, пiдписана 13 жовтня 1990 р., та Договiр про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвпрацю вiд 18 травня 1992 р. заклали фундамент рiвноправного стратегiчного партнерства мiж двома державами.

У сьогоднiшнiй Польщi iснують двi найвпливовiшi полiтичнi сили — «проєвропейська лiберальна i «антиєвропейська» консервативна. Обидвi ставляться до України загалом прихильно 23. У марґiнальних виданнях з’являються реваншистсько-ностальґiйнi публiкацiї «кресувякiв» або «шанувальникiв Львова» 24, де висуваються навiть територiальнi претензiї до України. Але цi виступи i публiкацiї не представляють нi офiцiйних кiл, нi впливових полiтичних сил, нi авторитетних ЗМI.

Панєвропеїзм є головним напрямом зовнiшньополiтичної дiяльностi польської держави i таких авторитетних полiтичних угруповань, як Унiя Демократична, Порозумiння Центр i Лiберально-Демократичний Конґрес. Конкретною i найближчою метою полякiв є набуття повного членства в Європейському Союзi i НАТО. У цьому питаннi немає розбiжностi у польських полiтичних кiл. Вони вважають, що сьогоднi лише НАТО є структурою, що ґарантує загальноєвропейську безпеку. Водночас, Варшава зацiкавлена у розвитку зв’язкiв на сходi континенту, у запобiганнi виникненню нових бар’єрiв в Європi. «Одним iз найважливiших завдань польської зовнiшньої полiтики, — зазначав перший посол Республiки Польща в Українi Єжи Козакевич, — є поширення i змiцнення рiзноманiтних двостороннiх iнструментiв у наших двостороннiх вiдносинах з Україною, якi полегшили б їй шлях до європейських iнституцiй» 25. Нагадаймо, що Польща надала Українi детальну програму дво- i багатосторонньої вiйськової спiвпрацi в рамках програми «Партнерство заради миру». Вона охоплює заходи в галузi освiти, пiдготовки спецiалiстiв, вiйськовi контакти на рiзних рiвнях, спiльнi польовi маневри i т.iн. Програма, на думку полякiв, є безумовним свiдченням їхньої зацiкавленостi у залученнi України до процесiв iнтеґрацiї на субреґiональному рiвнi 26.

Провiдною iдеєю польських консерваторiв є так звана iдея «мiжмор’я». Її автор — лiдер Конфедерацiї незалежної Польщi Лєшек Мочульський 27. Головний змiст iдеї в тому, що країни Схiдної Європи (так званого «мiжмор’я» — реґiон мiж Балтикою i Адрiатикою та Чорним морем) задля збереження власної самостiйностi i самобутностi мають максимально iнтеґруватися, щоб їх не поглинули постiндустрiальний Захiд або шовiнiстична Росiя. При цьому саме польсько-українськi вiдносини, на думку iдеолога «мiжмор’я», мають вирiшальне значення для реалiзацiї усiєї програми.

Концепцiя «мiжмор’я» знаходить вiдгук в українських полiтичних колах. Як вiдомо, кiлька рокiв тому Рух заiнiцiював створення «Чорноморсько-Балтiйського союзу», суголосного концепцiї «мiжмор’я», як, зокрема, i плану «Європа-бiс», запропонованого колишнім Президентом Польщi Лєхом Валєнсою.