Сторінка
1

Становище гетьмана Розумовського при дворі Катерини

Якщо тогочасна українська старшина й знать в цілому і були обізнані з поглядами Катерини на добре регульовану державу та урядову реформу, вони явно не усвідомлювали тієї загрози українським правам і вольностям, яку приховували в собі подібні погляди. Зовсім навпаки, захоплення Катериною влади 1762 р. нібито віщувало українській новій шляхті дальший розквіт Гетьманщини. Причиною такого оптимізму були тісні особисті приятельські стосунки нової імператриці з гетьманом К. Розумовським, які він підтримував навіть під час царювання Єлизавети. Напевно, він навіть мав з нею роман 2. Коли після смерті Єлизавети становищу Катерини загрожував повний крах, Розумовський таємно запевнив її в своїй підтримці 3.

Не маючи можливості надавати їй якусь реальну допомогу в час правління Петра III, Розумовський згодом відіграв важливу роль у перевороті, внаслідок якого Катерина посіла імператорський престол. Саме гетьман Розумовський командував Ізмайловським полком, що забезпечив військову силу для успішного перевороту 1. І саме гетьман як президент Академії наук використав її друкований орган для негайної публікації маніфесту імператриці 2, чернетку якого склав ад’ютант гетьмана Григорій Миколайович Теплов 3.

Не лише особиста дружба, але й самолюбство, страх і амбіції підштовхували звичайно обережного гетьмана до такої ризикованої авантюри. Як і більшість військових Єлизавети, його постійно принижував Петро III, примушуючи публічно виконувати нові прусські правила муштри, яких Розумовський не схвалював 4. Але за час короткого правління Петра влада і вплив гетьмана були необмеженими. Він залишився генерал-фельдмаршалом, командиром Ізмайловського полку і президентом Академії наук. Він навіть зміцнив свою владу в Гетьманщині, повернувши місто Київ під свою юрисдикцію, і знову почав призначати полковників. Усі рекомендації гетьмана стосовно призначень, звільнень і винагород для українських урядовців без жодних зауважень схвалювалися у Санкт-Петербурзі 5. Але блискавична кар’єра за Петра III ще одного українця — Андрія Гудовича викликала у гетьмана похмурі передчуття. Гудович, що служив Петрові III, коли той був ще наслідником, став тепер його генерал-ад’ютантом 6 і навіть їздив у Пруссію з пропозиціями миру та союзу. Тоді як Гудович все більше виростав як фаворит імператора, двір переповнювався плітками, що він має заступити Розумовського на посаді гетьмана 7. Все це дедалі більше й більше затягувало амбітного гетьмана у табір заколотників.

Після перевороту на Розумовського як з рогу достатку посипалися нагороди у вигляді нових посад, грошей і влади. В день перевороту, 28 червня 1762 р., Катерина призначила його сенатором 1. Кілька днів пізніше, 3 липня, він став генерал-ад’ютантом імператриці. У цьому званні гетьман прийняв командування загонами піхоти, що стояли під Санкт-Петербургом 2. Катерина перевершила себе, висловлюючи Розумовському свою особливу ласку та прихильність. 25 липня на бенкеті на честь родини Розумовських імператриця нагородила дружину гетьмана орденом Св. Єлизавети 3. Перед коронацією Катерина подарувала К.Розумовському великі маєтки в Гетьманщині 4, виділила додаткову довічну пенсію в розмірі 5 тис. карбованців 5 щорічно і дозволила користати з державної скарбниці 6. Більше того, Розумовський почав брати участь у вирішенні державних справ на найвищому рівні. Крім своєї посади сенатора, він також був призначений членом комісії у справах дворянського статусу 7 і головою комісії з реорганізації російського війська 8. Катерина навіть довірила гетьманові провести таємне розслідування хрущовсько-гур’євської справи, що торкалася звинувачень у заколоті проти імператриці 9. Ясно, що гетьман ставав однією з провідних постатей в імперії.

Вельможі, однак, завжди наражені на ризик появи суперника з числа могутніх ворогів. Незабаром після перевороту Катерина пробачила і поновила в урядових колах найзапеклішого ворога гетьмана — графа А.П.Бестужева-Рюміна 10.

Становищу Розумовського при дворі загрожували також його постійні сутички з тодішнім коханцем Катерини Григорієм Григоровичем Орловим 1. Поступово виникли головні придворні партії: одну очолював приятель Розумовського Микита Іванович Панін, а другу — його ворог А.П.Бестужев-Рюмін. Підтримка Розумовським Паніна підсилювалася, з одного боку, союзом Орлова з Бестужевим-Рюміним, а з другого,— завдяки тісним зв’язкам між Паніним і Тепловим, колишнім наставником і приятелем гетьмана, якому останній часто робив різні послуги 2.

У розпал міжпартійної боротьби гетьман попросив Катерину дозволити йому залишити Москву і повернутися в Гетьманщину 3. Він мав на це дві причини: по-перше, його дуже дратувала присутність при дворі його ворогів і, по-друге, він прагнув продовжити в Гетьманщині реформи, перервані смертю Єлизавети. Катерина охоче відпустила Розумовського на два роки, починаючи з літа 1763 р. 4

Але напередодні від’їзду гетьман Розумовський був утягнений в ще один конфлікт при дворі. У травні 1763 р. брати Орлови та БестужевРюмін поспішали з втіленням в життя планів Григорія Орлова одружитися з Катериною. Переполохані Панін і Розумовський намагалися перешкодити цим шлюбним планам 5. Але виявилося, що в цьому не було потреби, оскільки Катерина не збиралася одружуватись з Орловим. Втім, кампанія проти Орлова мала неприємні наслідки. Молодий офіцер Федір Хітрово готував заколот, щоб запобігти шлюбові навіть ціною вбивства братів Орлових. Заколот розкрили, і, хоча слідство не довело причетність до нього Паніна або гетьмана, це значно послабило панінську партію. У червні вплив Паніна при дворі був мінімальний 6, а репутація Розумовського зблякла. У своєму донесенні в Англію герцог Букінгемський так описував становище Розумовського: «Я не бачу якихось ознак того, що імператриця підозрює гетьмана у причетності до останнього заколоту, хоча дехто з тих осіб, які були в ньому провідниками, майже постійно були з ним. Мені відомо, одначе, що він сильно незадоволений тією увагою, яка приділяється фаворитові (Г.Г.Орлову) .» 7