Сторінка
3

Синтез та вивчення протипухлинної активності похідних 2-ариламшо-2-тіазолін-4-іонів

Неабиякий інтерес для спектрофотометричного визначення похідних фенотіазину виявляють реакції пероксикислотного окиснення з утворенням відпо­відних сульфоксидних похідних. Для пероксикислотного окиснення на відміну від багатьох інших відомих реагентів на фенотіазини характерне швидке до­сягнення та стале значення величини оптичної густини розчинів продуктів реакції в широкому інтервалі рН середовища.

Так, визначення дипразину (прометазину) у розчині для вживання реr оs згідно з Фармакопеєю Великобританії пропонується виконувати після його попереднього окиснення до S-оксиду виготовленим іn situ розчином пероцтової кислоти. Утворення сульфоксиду в даній реакції відбувається за ра­хунок електрофільної атаки β-атома кисню пероксикислоти на атом сірки згідно з рівнянням.

Однак використана як окисник пероцтова кислота — малотривка сполу­ка, а наявність пероксиду водню у її розчинах може ускладнювати аналіз внас­лідок ініціювання перебігу побічних реакцій окиснення. Мабуть, через те аналіз розчину дипразину за вищезгаданою методикою виконують лише після попе­реднього вилучення дипразину з досліджуваної лікарської форми.

Цих недоліків можна уникнути, застосовуючи замість пероцтової кислоти як окисник вищі аліфатичні дипероксикарбонові кислоти. У розведених розчинах вищі аліфатичні пероксикислоти значно стійкіші порівняно з пероцтовою кис­лотою. Реакції їх термолізу та гідролітичного розщеплення в умовах аналізу — кінетичне загальмовані, а тому пероксид водню не утворюється, їх легко одержа­ти з дикарбонових кислот і пероксиду водню в чистому стані і достатньо тривкі у часі. Реальний окисно-відновний потенціал розчинів дипероксидикар-бонових кислот у середовищі 0,1 М хлористоводневої кислоти і 0,2 М калію хлориду становить 1,56 В, що свідчить про їх порівняно високу окиснювальну здатність. Характерною особливістю розчинів дипероксидикарбонових кис­лот є відсутність впливу відповідних дикарбонових кислот — продуктів їх термічного розпаду — на величину електрохімічного потенціалу системи.

В даній роботі вивчали кінетику і стехіометрію реакцій окиснення 10-алкілпохідних фенотіазину аліфатичними дипероксикарбоновими кислотами у водних розчинах, з'ясували оптимальні умови їх перебігу, здійснили ідентифікацію утворених продуктів реакції з метою широкого застосування їх у фармацевтичному аналізі.

ПОШУК РЕЧОВИН, ЯКІ ПОЛІПШУЮТЬ ПРОЦЕСИ ПАМ'ЯТІ, СЕРЕД 1,2-ДИГІДРО-ЗЯ-1,3,4-БЕНЗОТРИАЗЕПШ-2-ОНІВ І -2-ТЮНІВ

Відомо, що препарати 1,4-бензодіазепінового ряду неоднозначне впливають на здібність до навчання і на процеси пам'яті. В літературі є дані про те, що під впливом деяких бензодіазепінових транквілізаторів відбувається полег­шення цих процесів, однак при збільшенні дози ефект поліпшення пам'яті зникає. Є також повідомлення про те, що діазепам залежно від умов екс­перименту і величини дози по-різному впливає на процеси пам'яті. Феназе-пам у низьких дозах полегшує процеси фіксації та консолідації пам'ятного сліду, а у високих дозах погіршує їх. Гідазепам, на відміну від феназепаму, в широкому діапазоні доз позитивно впливає на здібність до навчання та на процеси пам'яті і не чинить властивий для багатьох бензодіазепінів негатив­ний вплив на пам'ять. Навчальні тести, проведені у клініці на здорових добровольцях, показали, що триазолам у малих дозах поліпшує пригадування інформації, одержаної до введення цього препарату, а лоразипам, темазепам, алпразолам, навпаки, погіршують пам'ять. Це підтверджується і в експе­рименті на тваринах.

Згідно з літературними даними гетероаналоги 1,2-дигідро-ЗЯ-1,4-бензодіазепін-2-онів, зокрема 1,2-дигідро-ЗЯ-1,3,4-бензотриазепін-2-они, мають широкий спектр біологічної активності і являють інтерес як потенційні лікар­ські засоби для лікування ряду захворювань: депресій, остеопорозів, пухлин тощо. Проте даних стосовно вивчення впливу похідних 1,3,4-бензотриа-зепіну на пам'ять в літературі не знайдено.

СИНТЕЗ, ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, БІОЛОГІЧНА АКТИВНІСТЬ 9-АЦЕТИЛ- ТА АРИЛАМІНОПОХІДНИХ 5-НІТРОАКРИДИНУ

Похідні акридину — відомі антимікробні агенти, дія яких обумов­лена інактивацією ДНК. К активність грунтується на здатності зв'язуван­ня з нуклеїновими кислотами, що зумовлює вплив на епісомальні генетичні елементи бактерій. Наше дослідження спрямоване на виявлення нових речовин, які мають бактеріостатичну, протизапальну, фунгістатичну та анал­гетичну активність серед похідних 5-нітроакридину.

5-Нітро-9-хлоракридини (І) синтезовано циклізацією 3-нітро-М-фенілан-транілових кислот дворазовим за вагою надлишком хлорокису фосфору без розчинника.

При взаємодії 9-хлоракридинів (І) з ариламіном і карбонатом амонію синтезовано відповідно 5-нітро-9-N-арила,міноакрилини (II) та 9-амiноакриди-ни (IIІ). Експериментальне встановлено, що синтез 9-N-ариламіноакридинів (II а-є) доцільніше проводити в середовищі діоксану у присутності хлористоводневої кислоти (спосіб Б). Перевагами описаного методу є скорочення часу проведення синтезу, легкість проведення експерименту, високий вихід цільо­вих продуктів. Ацетилування 9-аміноакридинів (III) проводили шля­хом їх нагрівання з оцтовим ангідридом у середовищі піридину у співвідношенні 1:1 або 1:3. У результаті відповідно було отримано 9-моноацетиламіноакриди-ни (IV) та 9-діацетиламіноакридини (V).