Сторінка
2

Політичний лад України в литовсько-польській добі еволюція українських земель в XV—XVI століттях. Військо. Державний лад

Військо

Військо Литовсько-Руського Князівства складалося з двох частин: народного «ополченія» та .постійного війська. З бігом часу народне «ополченіє» втрачало своє значення, залишаючись тільки для оборони замків під час нападів татар або для розвідок — чи не насувається ворог. Для далеких походів воно не надавалося, бо не мало відповідної зброї та вишколу. Тому головна увага уряду була звернена на постійне боярське військо. Вище вже була мова про те, що бояри за службу у війську одержували землі. Вельможі, магнати висилали до війська загони своїх людей під власними прапорами: за статутом 1527 року по 1 воякові з конем — з 2400 моргів. Середньозаможні бояри висилали по 2-3 вояків, добре озброєних. Панцерні слуги служили самі, без слуг, у панцерах. У Галичині, після польської окупації, встановлено польські порядки, і обов'язки галицьких шляхтичів були тяжчі, ніж шляхти інших частин Польщі. Вони не мали права продавати землі, щоб не зменшувалося число зобов'язаних до служби, за закордонні походи їм не платили, як платили в Польщі, і вони не мали права — з огляду на постійну небезпеку нападів — без дозволу виїздити з своїх маєтків у Галичині. За польським зразком, головну увагу в литовському війську приділяли кінноті, що складалася з «копійників» — вояків із довгими списами та мечами, і стрільців — у легких панцерах, з луками або кушами. Піхота мала броню, щити, мечі та луки. Зброя була різноманітна: сокири-балта, бердиші, чекани; мечі були теж різних типів: довгі, короткі — тесаки, рапіри, кончари тощо. Зброю виробляли переважно у Львові, де був «цех мечників». З XIV ст. почали вживати порох. У 1394 році вперше у Львові появилися гармати) а в 1468 році засновано «людвисарню», де їх виливали. Спочатку палили з гармат каміннями і лише з кінця XV ст. стали робити залізні ядра. Пізніше з'явилася вогнепальна зброя. Вперше згадується пищалі у вінницькому замку в 1471 році: менші, «ручниці», і більші, «гаківниці». В половині XVI ст. вводять нові роди зброї — «аркебузи» та ін. Виробництво куль та пороху лежало на обов'язку пушкарів. Введення вогнепальної зброї змінило характер воєн, збільшило значення постійного вишколеного війська, а також ускладнило оборонну техніку. В давні часи укріплені замки були переважно дерев'яні, будовані на горах, оточені ровом з водою і валом. Часто будували їх на високому березі ріки. Найбільшим замком XVI ст. був Житомирський, далі йшли Вінницький, Канівський, Чорнобильський. Стіни їх складали з окремих зрубів із дубових брусів, городень, виповнених землею і обліплених глиною. Над валом був дерев'яний паркан із стрільницями. Над стінами висотіли муровані вежі, або башти, подекуди з плескатим дахом, на якому ставили гармати. Число башт було різне: в Овручі — одна, в Києві три. Муровані замки відомі ще з ХІНІ ст. — в Холмі, Кам'янці Литовському, в XIV ст. у Львові, Галичі, Перемишлі, Кам'янці По-дільськоіму. Здебільшого будували їх на високих горах, наприклад в Острозі на Волині, Кам'янецький на Поділлі. З найбільших 'був замок у Барі, розташований на 2 гектарах площі, замок у Кам'янці на Поділлі — на 4 гектарах. Бували зовсім маленькі, як Пилява, Сутківці на Поділлі — по 50 метрів. В кожному замку були глибокі колодязі: в Підгірцях — у Галичині та Кам'янці-Подільському на 36 метрів глибини; в Крем'янці викопали колодязь на 40 метрів глибини, але води не досягли. Форма мурованих замків була різна, а спільними були вежі по кілька поверхів, на них стояли гармати, а в стінах були стрільниці.