Сторінка
5

Економічна думка Стародавнього Сходу; нова історична школа, дослідження соціальних проблем і соціальних інститутів; „Економіка пропозиції” А. Лаффер, К. Мендель

— народне господарство (коли товари проходять цілий ряд гос­подарств, перш ніж дійти до споживача).

Відповідно до цих критеріїв К. Бюхер до замкнутого домашнього господарства відносить первісний лад «нецивілізованих народів», античну латифундію, землеробське господарство вільних селян, а також маєток раннього середньовіччя. Не беручи до уваги характеру виробничих відносин і змін цих відносин, К. Бюхер поєднує в один блок різні економічні системи — первісний лад, рабовласницький лад і ранній феодалізм.

Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, є, на його думку, зміни у сфері обігу. Без­перечно, характер обміну відіграє важливу роль у визначенні якіс­них особливостей того чи іншого способу виробництва, але він не може бути вирішальним фактором соціально-економічної класифі­кації суспільства, оскільки сам є похідним від виробництва й еко­номічного зростання.

Ще одним внеском К. Бюхера в економічну теорію є його власна класифікація форм і стадій розвитку промисловості:

— перша стадія зв'язується з домашнім, замкнутим вироб­ництвом;

друга — з працею ремісника на замовлення;

— третя — з прдцею ремісника на вільний ринок;

— четверта — з домашнім виробництвом для скупника;

— п'ята — з великим фабричним виробництвом.

К, Бюхер, досліджуючи новітні форми капіталу, дав власне трак­тування суті фінансового капіталу як процесу абсолютного підпо­рядкування промислового капіталу позичковому. На його думку, нові форми капіталу справляють домінуючий вплив на всі верстви суспільства.

До нової історичної школи можна прилучити ще Вернера Зом-барта (1863—1941) і Макса Вебера (1864—1920). Найвідоміша ба­гатотомна праця Зомбарта «Сучасний капіталізм» (1919—1927) є одним із кращих досліджень німецьких учених у галузі економіки. Зомбарт висунув та обгрунтував концепцію соціального плюраліз­му, Він не погоджувався з марксистами щодо неминучості революційної заміни капіталізму соціалізмом. Зомбарт стверджував, що суспільство прямує не до соціалізму, а до складнішої економічної системи, котра включає як старі, так і нові форми господарюван­ня. Він прогнозував еволюцію капіталізму до більш гармонічної і зрілої системи, позбавленої економічних криз, антагоністичних су­перечностей, яка базуватиметься на впорядкованому, планомірному типі господарства. Ці передбачення Зомбарта багато в чому справ­дилися: досить згадати змішану економіку, яка сьогодні є панівною на Заході.

Розглядаючи історію виникнення капіталізму, він доводив, що цей суспільний лад своєю появою зобов'язаний найліпшим ри­сам людського характеру. Він розрізняв так званий буржуаз­ний дух і дух підприємництва. Перший, на думку Зомбарта, проявляється в скромності, ощадливості, працьовитості, а дух під­приємництва відбиває тяжіння особистості до новаторського по­шуку в певній сфері виробництва. Таким чином, Зомбарт дотри­мувався думки, що в основі капіталістичної системи лежить люд­ська психіка. Більше того, природу буржуазного суспільства він зв'язував із біологічним розвитком людини, її інстинктами та упо­добаннями.

Поступово економічні погляди Зомбарта набирали все більш ре­акційного характеру, а його праці сприяли формуванню ідеології німецького фашизму. Він підтримував расову теорію, пропагував ідею «життєвого простору» і «геополітики».

1897 р. німецький філософ, соціолог і економіст Рудольф Шта-ммлер (1856—1938) опублікував книгу «Господарство і право», якою започаткував формування соціального напряму в економічній науці. Основними факторами соціально-економічного прогресу прихильники такої концепції вважали не явища економічного хара­ктеру, а право (пізніше державу), яке, на їхню думку, сприяє розви­тку соціальне гармонічної суспільної системи.

Віддаючи переваги праву над економікою, Штаммлер стверджу­вав, що «соціальне життя є зовні відрегульованим спільним життям людей». Він розрізняв два елементи — форму і зміст, причому в першому випадку малася на увазі спільна діяльність людей, а у другому — зовнішнє регулювання, яке здійснюється за допомогою пра­ва, державних законів.

Першопричину правової домінанти в житті суспільства предста­вники «соціального напряму» пояснювали психологією людини. Вони протиставляли світ природи, який розвивається за об'єктив­ними законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі. Тому соціальна поведінка людини не є об'єктивно зумовленою і регулюється лише законом, державою.

Іншим помітним представником «соціального напряму» був Р. Штольцман. Найбільш відомими є його праці «Соціальні кате­горії» (1896) та «Мета в народному господарстві» (1907). Штольц­ман дотримувався погляду, що виробництво є нейтральним у соціальному плані і не зв'язаним органічно з конкретним суспільним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але роз­глядав останній як виключно технологічне явище.

У такий самий спосіб трактував Штольцман і суть праці. Він уявляв її лише як речову категорію й обстоював тезу, що за глибо­кого й послідовного аналізу соціальних відносин треба абстрагува­тися від праці.

Поглядам Штольцмана, як і всьому «соціальному напряму», вла­стиве ідеалістичне трактування економічних категорій. Зокрема, у своїй книжці «Мета в народному господарстві» він виходив з прин­ципу, що економіку підпорядковано моральним ідеалам і вона є за­собом, який використовується людьми для моральних цілей. На йо­го думку, метою капіталістичного виробництва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім чле­нам суспільства. Штольцман доводив, що окремі економічні катего­рії (вартість, заробітна плата, прибуток), є тільки засобами для дося­гнення цього вищого морального принципу. Заробітна плата, стверджував він, має забезпечувати нормальне достойне життя робі­тникам, а прибуток — гідне існування капіталістам. Отже, сучасна

економічна система може дати можливість усім верствам населення задовольнити свої життєві потреби. До речі, різницю між робітни­ками та капіталістами Штольцман бачив лише в тім, що перші є ви­конавцями, другі — організаторами виробництва, а така різниця іс­нуватиме завжди.

Штольцман назвав капіталістів вождями нації, а робітників — класом, що перебуває під захистом капіталістів.

«Соціальний напрям» активно захищав права приватної власнос­ті, обстоюючи, що її існування відповідає не тільки інтересам інди­віда, а й суспільства. Дієздатне суспільство потребує організаторів-капіталістів. Тому капіталісти повинні отримувати достатню вина­городу і мати приватну власність, щоб виконати свої функції.

Теоретична спадщина нової історичної школи, незважаючи на її суперечливий характер, справила значний позитивний вплив на дальший розвиток як консервативного, так і реформістського на­прямів політичної економії. Заслуга її представників полягає в тім, що вони започаткували основи економічної соціології, обгрунтува­вши єдність правових, соціальних і економічних відносин, доводили необхідність розвитку системи економічних знань та економічної освіти, показували значення статистичних фактів, історії економіч­ного життя, вплив існуючих правових відносин, економічних інсти­туцій на суспільне життя.