Сторінка
4

Економічні погляди І.Я.Франка

Оскільки на шляху реалізації цієї ідеї стоїть велика буржуазно-поміщицька приватна власність на землю та ін­ші засоби виробництва, вона неодмінно повинна бути замі­нена "спільною громадською власністю". Чи здійснить­ся це шляхом революційного зламу існуючих порядків, до чого закликав І. Франко переважно у 70-ті роки, чи еволюційним шляхом радикальних реформ, до чого він був більш прихильний, у пізніші роки. У кінцевому рахунку "в спра­вах суспільно-економічних, - наголошує цей полум'яний борець за інтереси трудового народу у програмі Русько-української радикальної партії Галичини, складеної ним ра­зом з С. Даниловичем, Є. Девітським, М. Павликом та Р. Яросевичем у 1890 р., - змагаємо до переміни способу продук­ції згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хоче­мо колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних".

І. Франко не сприйняв висновки марксизму про необ­хідність пролетарської революції та диктатури пролетаріа­ту. Його розуміння світлого майбутнього—соціалізму, ідей соціальної рівності, справедливості та гуманності скоріше відбивало світогляд принижених, задавлених, ідеал утопіс­тів, а не марксистського вчення, яке поєднувало справед­ливість із насильством у вигляді диктатури пролетаріату. Пропагуючи ідеї соціалізму, І. Франко головний акцент робив на громаду як основну господарську одиницю, запе­речуючи при цьому роль централізованого керівництва.

Форми реалізації суспільної власності у Франка відрізняються від передбачених науковим соціалізмом, тобто Марксовою теорією. Франко не сприймає кінцевих висновків марксизму щодо необхідності диктатури проле­таріату та вирішення долі селянського господарства з по­зиції цієї диктатури. Майбутній лад для нього повинен по­єднувати засади централізму з засадами федерації, основа­ній "на повній самоуправі та вольності його поєдинчих чле­нів: племен, народів, громад". Земля, а також всі угід­дя, націоналізовані шляхом викупу чи конфіскації залеж но від конкретних умов, повинні належати "до тих громад, котрі на них працюють, а так само щоб усі фабрики та заво­ди належали б до тих робітників, що в них роблять ." При цьому, якщо спочатку Франко передбачає обов'язко­ву неподільність землі та інших засобів виробництва у гро­мадах, колективну працю й розподіл за її кількістю та які-стю, то пізніше він допускає різні типи господарства -" чи то індивідуальне, чи родинне, чи колективне" громад­ське", а також розподіл, при якому "щорічні зиски роз-ділювались би між членів спілки по мірі того як хто приступив до неї, з більшим чи меншим вкладом".

З часом все більшу увагу І. Франко приділяє й іншим формам кооперативних об'єднань - "спілок господарських, промислових і торговельних", які разом з виборюванням державної допомоги в галузі страхування, нормування пра­ці та заробітної плати тощо для промислових й рільничих робітників, а також інших заходів легальної боротьби в ме­жах існуючої конституції повинні були служити поліпшен­ню умов народного розвитку. Саме на шляхах радикаль­них реформ бачить у кінці XIX - на початку XX ст. І. Фран­ко перспективу вирішення соціального та на його основі й національного питань тощо, відбиваючи у своїх поглядах певною мірою й зміну курсу більшості європейської та зо­крема австрійської соціал-демократії щодо шляхів і мето­дів досягнення соціалістичної перспективи в цілому та у розвитку сільськогосподарського виробництва зокрема.

Показові у цьому відношенні й ті зміни, що вносились у 90-ті роки в програму радикальної партії Галичини, од­ним з фундаторів якої був і І. Франко. Характер змін у но­вій програмі, прийнятій у 1895 р., чітко сформулювала в роботі "Аграрна програма радикальної партії Галичини (90-ті роки XIX ст.)" одна з сучасних дослідниць цієї проблеми Є. Голубовська (Шаблій): "Нова програма уже не вважала створення громадського виробництва на громадській землі основним шляхом вирішення аграрного питання в краї; цей пункт було знято. Тепер всі надії покладались на зміц­нення індивідуального селянського господарства.

В окремий пункт програми було виділено питання про те, що партія бореться за організацію громадських земле­робських, промислових і торговельних спілок. Але саму організацію землеробських спілок програма уже не пов'я­зувала з процесом перетворення приватної земельної вла­сності у власність громад . Основний шлях вирішення аграрного питання за програмою радикальної партії - поліп­шити становище селянина в умовах капіталізму". Що­правда, сама дослідниця (як і більшість істориків-економі­стів до останнього часу) вважала, що "з точки зору науко-вого соціалізму постановка аграрного питання, яка перед­бачає поліпшення економічного становища селянства за капіталізму, має реакційний характер", а "миролюбство", відмова від революційного насильництва в умовах кінця XIX і початку XX ст. фактично означали зраду марксизмові" тощо.

Складовою частиною економічної програми Франка по­ряд із реалізацією ідеї усуспільнення було звільнення ук­раїнського народу від колоніального поневолення і возз'єд­нання всіх українських земель в єдиній державі.

Таким чином, економічні погляди революціонера-демократа І. Франка становлять цілу епоху в історії української економічної думки, продовжуючи кращі традиції минулого, ввібравши й критично переробивши досягнення світової су­спільної думки щодо особливостей соціально-економічного розвитку України.

Список використаної літератури :

1. Вірник Д.Ф. “Нариси з історії економічної думки на Україні”—К.:

Вид-во АН України—1956—387с.

2. Горкіна Є.А., Петровська И.А. “Історія економічної думки України:

навчальний посібник”—К.:Либідь—1993—272с.

3. Теплицький В.П. “З історії економічної думки України”—К.:Вид-во АН

УРСР—1961—348с.