Сторінка
2

Патріархальне господарство східних слов'ян. Економіка Київської Русі (ІХ-ХП от.)

В цей же час племінні вожді, старійшини вели активний наступ на общину. Вони більше не хотіли повертати до спільної власності свої угіддя, які отримали нарівні з іншими общинниками. Таким чином виникла "вотчина" ("отчина", "діди-на"), або великі господарства, що переходили в спадщину від батька до синів і являли собою повну власність даної сім'ї. З іншого боку, ці знатні люди та багаті вотчинники стали поступово приєднувати до себе земельні наділи інших общинників за борги. Вони ж часто приєднували угіддя рядових общинників не тільки за борги, але й насильницьким шляхом, змушуючи їх платити натуральні податки (данину) і виконувати певні повинності. Процес перетворення вотчинників у великих землевласників, а бідних общинників - в феодальне залежних, отримав назву "обоярювання".

Великі феодали, князі були зацікавлені в створенні певних правових норм з метою юридичного закріплення існуючих відносин. Ці правові норми могла забезпечити тільки могутня державна влада. Таким чином, різноманітні соціально-економічні відносини об'єктивно приводили спочатку до племінних союзів, а пізніше - до державного утворення.

Стародавні літописи відзначають, що поляни, древляни, волиняни й інші слов'янські племена мали державні об'єднання на чолі з князівськими династіями уже в УІ-УПІ ст. Так, у полян в середній течії Дніпра княжив "рід Кия". Між князями йшла безперервна боротьба за приєднання ближніх і дальніх земель. ВIX ст. на деяких територіях, що знаходились на шляху "із варяг в греки", утворилося декілька князівств, де князями були варязькі воєначальники: Рюрик у Новгороді, Аскольд і Дір в Києві, Рогволд в Полоцьку та ін.

У 822 р. сподвижник Рюрика новгородський князь Олег з військовою дружиною приплив по Дніпру до Києва і захопив там владу.

Київські князі протягом ІХ-Х ст. проводили активну політику, спрямовану на підкорення і приєднання слов'янських земель своїй владі. Це призвело до того, що Київська Русь перетворилася в одну з наймогутніших держав середньовічної Європи. Об'єднавши під своєю владою величезну територію із слов'янськими і угро-фінськими племенами, київські князі утримували їх за допомогою військової сили, намагаючись при цьому організувати і господарське управління цими землями.

Величезне значення для початкової історії Русі мали відносини із Скандінавією і Візантією. Скандінавія мала значний вплив на становлення політичного і військового устрою, а Візантія — на розвиток господарства, торгівлі, культури, релігії.

В міру посилення Давньоруської держави і подолання племінної обмеженості все нагальніглою ставала проблема прийняття ідеології, яка змогла б підтримати процес об'єднання східних слов'ян навколо Києва. Тим більше, що язичництво уже не сприяло інтеграційним тенденціям на Русі, оскільки не містило в собі нічого спільного з процесом формування єдиної централізованої держави. Іще у 980 році великий князь Володимир здійснив спробу провести релігійну реформу, яка передбачала створення єдиного пантеону язичницьких богів, розмістивши їх в чітку систему на чолі з Перуном, але ця реформа не вдалась.

Згідно з літописом, Володимир звертався до різних релігій, вивчав їх основні принципи, але кінець кінцем зупинив свій вибір на християнстві, яке уже на той час було значно поширене в Європі. Відомо, що князівська знать в Києві уже давно була знайома з християнством. Так, княгиня Ольга іще в 950-х роках прийняла християнство, але не була в цьому підтримана своїми підлеглими. У 988 році відбулося офіційне визнання християнства як релігії - Хрещення Русі, а князь Володимир отримав ім'я "Хреститель".

Прийняття християнства мало велике значення для Русі не тільки в ідеологічному аспекті. Цей крок сприяв подальшому посиленню державності, а також посилив міжнародний авторитет Київської Русі, оскільки поставив її в ряд з цивілізованими європейськими державами. Наприклад, київські князі могли тепер брати участь в династичних європейських шлюбах. Крім того, християнство здійснило великий вплив на розвиток культури.

Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі

В IX — XII ст. економіку Давньоруської держави можна охарактеризувати як період раннього феодалізму. Виникнення і розвиток феодалізму виявляється перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. і археологічні пам'ятки.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостатньо диференційоване. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилось у X ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу.

Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів з'являються також боярсько-дружинницькі землеволодіння. Слід сказати, що питання про час виникнення на Русі боярського землеволодіння поки що не вирішене істориками через неповноту джерел.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників.

Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування данинної форми експлуатації, так званого "полюддя". Крім полюддя, іще існував "повоз": населення тих земель, куди князь і намісники їхати не могли або не хотіли, повинно було саме везти данину до Києва. Під час полюддя князь або посадники чинили суд і здійснювали покарання за тими скаргами, з якими населення зверталось до князя.

Така форма збору данин виникла іще в VI — VIII століттях. Зберігалась вона і в Давньоруській державі. Розмір данини, місце і час збору не визначались на перед, а залежали від випадку. Пізніше, в зв'язку з протестами населення, княгиня Ольга в 946 році встановила "уроки", тобто фіксовані норми данини, час і місце її збору. Одиницею обкладання даниною був "дим" (двір, сім'я) або "плуг" ("рало"). В міру захоплення князями і знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який викликав до життя таку форму експлуатації, як відробітки.

Основною категорією населення, зайнятого на відробітках, були феодальне залежні смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала за те, що давав смерду землю. Слід підкреслити, що уривчастість і нечіткість джерел про смердів зумовила появу ще в дорадянський період різних точок зору на цю категорію населення Київської Русі.