Сторінка
9

Господарство України і світу в період між двома світовими війнами

Нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20-30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепаду. Видобуток нафти знижувався з кожним роком. В порівнянні з 1912-1913 рр. він зменшився в 3-4 рази і становив 370,8 тис. пудів у 1938 р. Озокеритні шахти наприкінці 30-х років припинили роботу.

Деякі зрушення на краще відбулися у калійній промисло­вості. Поряд з Калуськими копальнями, у 20-30-х роках відкри­ваються копальні у Стебнику і Голині. Проте розвиток калій­ної промисловості обмежувався невеликим обсягом внутріш­нього польського ринку і труднощами експорту. Відстале сільське господарство Західної України й Польщі не застосо­вувало належним чином мінеральних добрив, а їх експорт не відповідав інтересам міжнародних хімічних монополій.

У післявоєнний період, незважаючи на повільний розвиток економіки краю, зросла чисельність українських підприємців. У конкурентній боротьбі з польськими, румунськими та чеськими підприємцями вони зміцнювали свої позиції в промисловості і торгівлі, розширювали вплив на банківсько-кредитну систему. В кілька разів збільшилися капітали в таких національних об'єднан­нях, як "Народна торгівля", "Маслосоюз", "Центросоюз",

"Центробанк", "Карпатія", "Дністер" та ін. Дедалі більше українців ставало власниками фабрик, заводів, житлових будинків.

Занепад промисловості негативно відбився на становищі трудящих. У 1931 р. налічувалось 730,3 тис. найманих робіт­ників. Величезний резерв робочої сили давав підприємцям можливість знижувати заробітну плату до мінімуму. У Західній Україні вона становила 30-50% заробітку робітників промис­лових центрів Польщі й не забезпечувала прожиткового мініму­му. В умовах економічної кризи безробіття стало хронічним явищем. У 1936 р. лише у Львові не мало роботи понад ЗО тис. чоловік. Фабриканти і заводчики широко використовували працю жінок і підлітків, оскільки платили їм значно менше, ніж робітникам — чоловікам.

Становище у сільському господарстві ускладнювалось ко­лонізаторською політикою Польщі, Чехословаччини і Румунії. З поміщицьких і церковних земель були створені спеціальні фонди для польських, румунських і чеських колоністів. Про­тягом 20-х років лише польський уряд виділив на західноук­раїнських землях понад 600 тис. га для майже 77 тис. ко­лоністів. Це були військові й цивільні поселенці, їх інтереси захищали "Центральна спілка військових поселенців" та "Спілка поселенців". Аналогічну політику проводили румунсь­кий і чеський уряди. На Буковині було виділено 5 тис. га для румунських, а на Закарпатті - 19 тис. га для чеських колоністів.

Усе це ще більше загострювало проблему аграрного перена­селення, безземелля і малоземелля західноукраїнського селян­ства. Важким тягарем на його плечі лягли податки, побори та різні напівфеодальні повинності, особливо по ремонту та будів­ництву шляхів. Високими були ціни на промислові товари і надмірно низькими — на сільськогосподарські, що вкрай підри­вало економіку сільських господарств. Безперервно зростала їх заборгованість. Тисячі розорених селян, роками не маючи по­стійного заробітку, залишали рідний край і емігрували за кор­дон. За даними офіційної польської статистики з чотирьох воє­водств Західної України в 1925-1939 роках емігрувало понад 373 тис. чоловік, переважно працездатного сільського населення.

Певну роль у господарстві західноукраїнських земель відіграла кооперація, яка зародилась у другій половині XIX ст. як один із засобів боротьби за національне визволення. У міжвоєнний час кооперативи об'єднували переважно сільських споживачів і торговельні організації, регулювали ціни на сільськогосподарські продукти та готові вироби.

Занепокоєні зростанням кооперативного руху, польські урядовці систематично перешкоджали його дальшому розвит­ку. Вони звинувачували українців у нібито неправильному складанні зведень, порушенні правил будівництва або гігієни тощо. Та попри всі труднощі кооперативний рух прискорював суспільну мобілізацію і національну інтеграцію серед захід­них українців.

Таким чином, період між двома світовими війнами характеризувався неоднозначними процесами розвитку світового господарства. Це був час економічного зростання і кризи роз­винутих країн. Подолання кризових явищ відбулось за раху­нок активного втручання держави в економічне життя суспільства.

В цей час в Радянській державі на зміну товарно-грошовим, ринковим відносинам прийшла жорстока система цент­ралізації, яка виразилась в абсолютизації ролі держави в гос­подарському житті, ліквідації свободи і самостійності товаро­виробника. Незважаючи на значні зрушення в економічному розвитку країни, командно-адміністративна система спричи­нила значне розорення господарського життя. Це виразилось, зокрема, в голодоморі 1932-1933 років.