Сторінка
3

Господарство українських земель у праісторичні часи та в княжий період

4. Міста. Ремесла.

Міста на Русі, як і в усій Європі, виникли внаслідок відокремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення значної кількості ремісників і торгових людей-купців. У VІ-ІХ ст. це були городища — невеликі укріплені поселення. Середньовічні міста України-Русі утворювалися по-різному: були це, найперше, центри племінних союзів. Чимало міст (Галич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир, Холм) заснували князі. Виростали міста із боярських поселень, часто у них перетворювалися окремі села. Найбільше міст виникало на перетині сухопутних торговельних шляхів, а також на берегах судноплавних річок—Дніпра, Дністра, Дону, Волги та їхніх приток.

ХІ-ХІІІ ст. — це період урбанізації Русі і найбільшого розквіту її міст. Літопис «Повість временних літ» нараховує у XIII ст. майже 300 міст. У них проживали 13-15% населення.

Місто, як правило, складалося з кількох частин: власне міста, оточеного стіною, яке називалося ще «дитинцем» і передмістя, що виникло внаслідок нових поселень і в якому проживали ремісники, торговельники, розміщувалися склади, майстерні тощо. Стіни міста були, як правило, дерев'яні, хоча траплялися й кам'яні, з вежами, брамами. Передмістя ділилися на кінці, а кінці — на вулиці. Міські будівлі були дерев'яні, а церкви — кам'яні або дерев'яні. Літопис згадує про будівництво мосту через Дніпро у 1115 р. за князювання Володимира Мономаха. Внаслідок дерев'яного характеру забудови міст, у них досить часто виникали пожежі.

Керівними особами в місті були: в стольному — князь, який тримав біля себе тіуна, в нестольному — посадник, який також мав тіуна; тисячник, сотник, десятник, старости кінців, вулиць, старости для окремих промислів. Крім місцевих жителів, у містах проживали іноземні громадяни: євреї, німці, поляки та ін.

Міста належали державі, церкві та князям. З волі міських урядників чи правителів на міщан накладалися податки та різні повинності. Міста зберігали тісний зв'язок з сільським господарством.

Київська Русь славилася майстрами — ремісниками та їх виробами. Існувало понад 60 видів ремесел. Важливою галуззю ремесла була металургія та обробка заліза. Мала місце спеціалізація ковальської справи. Основна продукція — сокири, серпи, коси, нараменники, лопати, ножі, цвяхи, підкови, замки, ключі, гаки, обручі тощо. Виготовлення зброї та військової амуніції займало провідне місце.

Ливарна справа, центрами якої були Київ, Володимир, Чернігів та ін. міста, досягла значних успіхів, особливо після прийняття християнства. Будівництво церков, соборів, монастирів сприяло виготовленню предметів релігійного призначення, розвитку ювелірного мистецтва. Руські ремісники виробляли прикраси способом чеканки срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення назерні, філіграні, застосовувалась техніка позолоти, оздоблення черню і т. ін.

Успішно розвивалося гончарство, широко поширене і в містах, і в селах. Вироблялася цегла — плінфа, високоякісний будівельний матеріал, з якої будувалися собори, церкви, фортеці та палаци. Високого рівня розвитку досягло склоробне виробництво, обробка дерева, з якого робили все: вози, колеса, човни, діжки, бодні, відра, корита, ложки, колиски, меблі та ін. Добре розвивалися кравецтво і шевство. Та найбільший успіх мали зодчі — будівельники, архітектори Київської Русі.

В організації ремесла визначним явищем була спеціалізація та існування корпорацій, спілок. Так, наприклад, у Києві була спілка візників, що возили дерево з київської пристані, корпорація тесль — «дереводілів» (так їх називає літопис). У таких спілках могли працювати вільні майстри — ремісники чи наймані працівники, чи навіть княжі ремісники — невільники, холопи. Є дані про те, що професійні спілки ремісників називалися на Русі дружиною і були зародками цехів.

Монголо-татарська навала призвела до тимчасового занепаду ремесла.

5. Внутрішня і зовнішня торгівля. Гроші. Фінанси.

У господарському житті Київської Русі важливе значення мала торгівля: внутрішня і особливо зовнішня. Внутрішня торгівля забезпечувала обмін між сільськогосподарськими і ремісничими виробниками. Велася вона переважно на міських торгах, у визначені дні тижня, у більших містах — щоденно. На торгах можна було придбати зерно, хліб, овочі, фрукти, рибу, м'ясо, молоко, сіль, а також ремісничі вироби. В цілому внутрішня торгівля розвивалася повільно.

Зовнішня торгівля була краще розвиненою. Через Київську Русь проходило кілька міжнародних торговельних шляхів, серед яких особливе місце займав шлях «із варяг у греки». Проходив він по Дніпру, його притоках, з'єднував Балтійське і Чорне моря. На цьому шляху виросли великі міста: Київ, Великий Новгород (на Дніпрових притоках: Смоленськ, Любеч, Чернігів, Вишгород) та ін. Новгородські купці торгували з німцями, нідерландцями. Добиралися до Уральського хребта, де скуповували хутро, шкіри та іншу сировину і збували її в прибалтійських країнах. З вигодою торгували із киянами.

У Києві, за свідченням літописців та іноземних очевидців, було багато складів, а саме місто — важливим центром грецької (візантійської) торгівлі. До Візантії руські купці вивозили мед, віск, хутро, мечі; у меншій кількості хліб та ліс. Привозили дорогі тканини, заморську зброю, південні фрукти, прянощі, дорогоцінні ювелірні вироби, прикраси, художній посуд тощо.

Через Київ, Нижній Новгород зносилися русичі з країнами Сходу — Хозарським каганатом, Булгарським царством, середньоазіатськими та арабськими країнами. Про це свідчать як археологічні, так і писемні згадки. Асортимент товарів, що обмінювалися, був надзвичайно багатим.

Руські купці торгували із країнами Центральної та Західної Європи: Чехією, Польщею, придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії. Досить стабільними були торгові зв'язки із Німецькими князівствами.

Зовнішня торгівля Київської Русі своїми успіхами завдячувала вигідному географічному розташуванню. Участь у ній брали не лише купці, а й державні провідники. Князі й бояри збирали данину від своїх підданих і вона не тільки задовольняла їхні особисті потреби, а й була об'єктом вивозу.

Монголо-татарська навала змінила напрямки і характер зовнішньої торгівлі Східної Європи, в т. ч. Київської Русі. Зовнішня торгівля мала неабияке значення для культурного розвитку Київської держави. Відбувався інтенсивний обмін духовними, культурними цінностями між сусідніми народами. В Русь у великій кількості поступали книги, ікони, інші цінності.