Сторінка
6

Томас Мор і Томазо Кампанелла

Головна ж причина всіх нещасть – соціальна нерівність, існування багатства й убогості. Панування в суспільстві соціальної нерівності, приватного інтересу породжує нічим не стримувана себелюбність, індивідуалізм, зневага до інтересів інших людей, суспільства в цілому.

Розумний пристрій Сонячного Граду є не що інше, як вираження розумності і відповідності природі того соціального ладу, що встановлений у державі соляріїв: «у них усе загальне», у Місті Сонця скасована приватна власність – основа соціальної нерівності: «Громада робить всіх одночасно і багатими і разом з тим бідними: багатими – тому, що в них є всі, бідними – тому, що в них немає ніякої власності; і тому не вони служать речам, а речі служать їм».

Виводячи приватну власність з моногамної родини («власність утвориться в нас і підтримується тим, що ми маємо кожний своє окреме житло і власні дружини і дітей»), Кампанелла в спільності дружин бачив єдино можливу передумову знищення приватної власності. Спільність дружин служить не тільки підтримці спільності володінь, але і «науковому» («відповідно до правил філософії») державному контролю за дітонародженням. Цей контроль здійснюється відповідно до біологічних і астрологічних теорій Кампанелли. Саме цим прагненням додати «науковий» характер відтворенню людського роду в ідеальному суспільстві, а не одними запозиченнями з літературних джерел варто пояснювати введення спільності дружин у його соціальну програму.

Тим же раціональним принципам лягло в Місті Сонця і виховання та навчання дітей. Загальному неуцтву народу в сучасному йому суспільстві Кампанелла протиставляє турботу держави про освіту. Вивчивши природні і відвернені науки, «постійно і ретельно займаючись обговоренням і спорами», юнаки і дівчини «одержують посади в області тих наук і ремесел, у яких вони процвітали більше всього».

Відношення до праці

Загальна участь у праці - найважливіша риса суспільного ладу Міста Сонця. Солярії «того вважвють за достойнішого, хто вивчив найбільше мистецтв і ремесел і хто вміє застосовувати їх з великим знанням справи».

Ніяка праця не є ганебною в суспільстві соляріїв, «ніхто не вважає для себе принизливим прислужувати за столом чи на кухні, ходити за хворими і т.д. Всяку службу називають вони навчанням . Тому кожен, на яку би службу ні був він призначений, виконує її як найпочеснішу». «Найважчі ремесла, наприклад, ковальське чи будівельне, вважаються в них і найпохвальнішими, і ніхто не ухиляється від заняття ними, тим більше що нахил до них виявляється від народження, а завдяки такому розпорядку робіт всякий займається не шкідливою для нього працею, а, навпаки, що розвиває його сили».

Праця реабілітується: вона перестає бути долею пригноблених. А участь у праці усіх забезпечує можливість різко скоротити робітничий день і позбавити працюючого від надмірної перенапруги. Використання ж людини в суспільному виробництві «згідно з його природними нахилами» робить працю привабливою. Люди знаходять радість праці.

Кампанелла ясно усвідомлював, що в умовах, коли ліквідована приватна власність і споживання організоване на комуністичних початках, питання про те, хто стане виконувати найнепривабливіші і брудні роботи, сам по собі не зникне. Думка Мора про використання праці невільників не здавалася йому доцільною. Втілення в життя принципу «кожний працює згідно зі своєю природою» багато чого вирішувало, але не всі. Виховання підростаючого покоління в дусі трудової дисципліни і покарання недбайливих проблем теж не вирішувало. Опір - на моральні фактори.

Існує в соляріїв і поділ праці, насамперед зв'язаний з біологічними особливостями людей. Хоча жінки виховуються і навчаються нарівні з чоловіками, вони звільняються від особливо важких видів робіт.

У суспільстві, врятованому від експлуатації, вільна праця, що відповідає природним нахилам людини, не тільки служить самовираженню особистості, але і є оплотом збереження індивідуальності.

Організація виробництва

Участь усіх у суспільно корисній роботі трактується як найважливіша економічна умова, що дозволяє суспільству позбутися від підневільної праці, цілком забезпечити себе робочою силою.

Загальна праця – умова справжнього процвітання як держави, так і всіх її громадян. Трудитися людині необхідно не тільки з економічних розумінь: неробство губить людину і фізично, і морально. Кампанелла переконаний, що деякі хвороби виникають «від недостатньої роботи».

Заняття сільським господарством – один з найперших обов'язків громадян Міста Сонця. Обробкою полів, відходом за посівами і скотарством займаються всі міські жителі. Але чи всі? Чи комусь робиться виключення? Чи є підстава затверджувати, начебто еліта звільнена від участі в сільськогосподарських роботах, обов'язкових для всіх інших? Мається на увазі не поголовний і одночасний вихід усіх у поле – раціональна організація господарства зовсім цього не вимагала, - і скільки сам принцип, у силу якого визначені особи звільняються від сільської праці по своєму становищу.

Кампанелла відзначає, що в Державі Сонця панує достаток. І забезпечує його не щедрість природи, а саме праця громадян.

Колективна праця на полях і в майстернях, врятований від тягарів несправедливості й експлуатації, забезпечував, за Кампанеллою, загальний статок і небачене досі скорочення робочого дня. Досягти цього було можна шляхом усуспільнення виробництва, справедливого розподілу й ефективної праці – більшої, як сказали б у даний час, її продуктивності.

Кампанелла говорить, що в Місті Сонця кожний виконує роботу «згідно зі своєю природою», у праці в такий спосіб людина не губить власну індивідуальність а зберігає її. Виробництво організується так, щоб людям працювалося завжди «з радістю». Майстерні соляріїв – це суспільні майстерні, де тріумфує новий спосіб виробництва, заснований на усуспільненні власності, загальній колективній праці і справедливому розподілі матеріальних благ.

Принципи розподілу

Кампанелла підкреслював, що солярії трудяться на совість. Фраза про магістрати, що стежать за тим, щоб ніхто не одержував більше інших, зовсім не суперечить розповіді про заохочення юних соляріїв, що відрізнилися на лекціях, у наукових диспутах і військових заняттях, і подробицям, зв'язаним з вшановуванням героїв і героїнь.

У своєму іншому трактаті «Про найкращу державу» Кампанелла спростовував відому тезу Аристотеля про те, що загальне володіння викликало би недбайливе відношення до роботи і великі труднощі при розподілі її плодів.