Сторінка
3

Китайська Народна Республіка

3. "Чотири модернізації" Ден Сяопіна та їхні результати.

Після смерті Мао Цзедуна в ході міжусобної боротьби за владу спершу зазнала поразки "банда чотирьох" - висуванців "культурної революції" на чолі з удовою кормчого Цзянь Цінь, а на грудневому 1978 р. пленумі ЦК КПК змушений був поступитися спадкоємець Мао, колишній міністр держбезпеки Хуа Гофен. Тоді перемогла програма соціально-економічної модернізації КНР, запропонована начальником Генштабу НВАК Ден Сяопіном. Її метою було створення "соціалізму з китайською специфікою" шляхом реформування сільського господарства, промисловості, науки й сфери національної оборони ("чотири модернізації").

На першому етапі реформ (1978-1984 рр.) "народні комуни" були замінені сімейним підрядом, відновлені вільні ринки, підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську27 продукцію. Посилаючись на невдалий для НВАК збройний конфлікт із В'єтнамом у лютому 1979 р Ден Сяопін, який уже очолював Військову раду КПК, різко зменшив асигнування на потреби армії та помітно скоротив її чисельність, водночас зобов'язавши військові частини й промисловість усіляко сприяти перебудові економіки країни. Результати реформ з'явилися так швидко, що здивували весь світ: у 1984 р. було зібрано 400 млн. т зернових (нині - більше 500 млн. т), що забезпечило гігантське населення країни (1,3 млрд. чол.) необхідним мінімумом продовольства.

XII з'їзд КПК у вересні 1982 р. завдав критики культові особи та помилкам Мао Цзедуна в останній період його правління й затвердив стратегію модернізації суспільства. Вона має здійснитися у 3 етапи: 1) до 2000 р. - чотирикратне збільшення валової продукції промисловості та сільського господарства, досягнення середнього достатку життя народу; 2) до 2021 р. (100-річчя КПК) - підняти Китай до рівня середньорозвиненої країни; 3) до 2049 р. (100-річчя КНР) - перетворити Китай у сучасну високорозвинену державу.

З прийняттям на черговому пленумі ЦК КПК у жовтні 1984 р. постанови "Про реформу господарської системи" почався другий етап реформ у країні, що характеризувався розширенням господарської самостійності підприємств, скороченням сфери директивного планування, встановленням раціональної системи цін, здійсненням принципу розподілу за працею, активним запровадженням досягнень НТП. На 1987 р. у Китаї з'явилося 300 тис. приватних фірм і понад 20 млн. одноосібних підприємців, вдалося подвоїти ВНП. У зовнішньоекономічній сфері здійснювалася політика "відкритих дверей" - залучення іноземних інвестицій та створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних районів (нині їх 5 і 14 міст). Темпи економічного зростання у 80-і рр. складали 12-18 % щорічно.

Але здійснення "чотирьох модернізацій" відбувалося не без ускладнень, головна проблема полягала в тому, що запровадження радикальних реформ і ринкових відносин фактично не торкнулося політичної системи. Незначне піднесення антикомуністичного опозиційного руху в КНР під впливом горбачовської "перебудови" було навіть використано частиною ортодоксально налаштованого керівництва КПК на її XIII з'їзді (жовтень-листопад 1987 р.) для звинувачення Ден Сяопіна та його прихильників у "буржуазному лібералізмі". Унаслідок складної закулісної боротьби "архітектору реформ" удалося усунути своїх противників із ЦК, і після з'їзду почався третій етап реформ. Але на рубежі 1988-1989 рр. в умовах "перегріву" економіки, інфляції, розбухання капітального будівництва, зростання корупції та зловживань урядовців у країні різко загострилася суспільно-політична ситуація. В економіці був узятий курс на "урегулювання народного господарства" та тимчасове уповільнення реформ, а з 15 квітня 1989 р. у зв'язку зі смертю голови КПК Ху Яобана, котрий вважався символом політичних змін, активізувався студентський опозиційний рух. У столиці до студентів почали приєднуватися робітники, невдоволені реформою цін. Налякане цим керівництво КПК наказало військам у ніч на 4 червня очистити площу Тяньаньмень, де відбувалося безстрокове студентське голодування-мітинг. В результаті його розгону було вбито більше 1 тис. чол., почалися численні арешти, генсека Чжао Цзияна, ветерана партизанського комуністичного руху, усунули від влади за нерішучість та поступливість. Його наступником став представник наступного покоління, висуванець із Шанхая Цзян Цземінь (з 27 березня 1993 р. – голова КНР).

Події квітня-червня 1989 р. продемонстрували, що Ден Сяопін і його однодумці-реформатори залишаються політичними консерваторами, схильними до диктатури й репресій. За даними Міжнародної амністії, лише в 1991 р. у КНР було виконано бл. 20 тис. смертних вироків, а на сер. 90-х рр. у 2 тис. виправно-трудових таборів перебувало 16 млн. в'язнів. Унаслідок хвороб, репресій та еміграції до Індії населення Тибету зменшилося майже на 1 млн. чол., натомість відбувалося активне переселення ханьців, у результаті чого тибетці стали національною меншиною у власній країні.

Водночас XIV з'їзд КПК у жовтні 1992 р. проголосив курс на перехід до "соціалістичної ринкової економіки" та інтеграцію у світовий ринок. При збереженні в руках держсектора макроекономічного контролю й домінуючих позицій у ключових галузях здійснюється широке акціонування держпідприємств. Постійно проводяться заходи щодо подальшого збільшення частки недержавних форм власності у народному господарстві, лібералізації зовнішньої торгівлі та поліпшення умов для закордонних інвестицій. Особливої уваги надається мобілізації факторів інтенсивного розвитку економіки - прискоренню НТП, енергозбереженню та ін.

Винятково важливими для сучасного Китаю стали повернення колишньої британської колонії Гонконг 1 липня 1997 р. та португальської Аоминь 20 грудня 1999 р., на базі котрих за принципом "одна держава - дві системи" були створені спеціальні адміністративні райони. Ще в 1993 р. за обсягом ВВП КНР упевнено посіла 7 місце у світі після США, Японії, ФРН Франції, Італії та Британії, але за паритетом купівельної спроможності товарів та послуг Китай є другою економічною державою після США (4,8 трлн. дол. на 1999 р.). За обсягом зовнішньої торгівлі КНР після возз'єднання з Гонконгом посіла, принаймні, 4 місце у світі після США, ФРН і Японії. Найважливішим пріоритетом у ході перетворень, на думку державного керівництва, залишається збереження суспільної стабільності, головною умовою чого