Сторінка
4

Початок війни Німеччини проти СРСР. Бойові дії на території СРСР в 1941-1943 рр.

Битва за Сталінград продовжувалась 200 днів і ночей і завершилась перемогою радянських військ. Німецька армія втратила під Сталінградом біля 1,5 млн. чол. У Німеччині вперше за увесь час Другої світової війни було оголошено 3-х денний траур. Ця перемога радянських військ ще вище піднесла авторитет СРСР у світі, була натхненням для Руху Опору в Західній Європі, підірвала моральний дух населення Німеччини. Японія і Туреччина утрималися від вступу у війну проти СРСР.

Доповненням до Сталінградської битви була Північно-Кавказька операція з 1 січня – 4 лютого 1943 р., яка відбувалась на тисячокілометровій смузі. Моздок, Нальчик, Сальськ, Краснодар, Таманський півострів – це ті пункти, де були найбільш запеклі бої. Однак мета радянських військ по оточенню і знищенню німецьких військ не була досягнута. Німці відійшли на Ростов і Донбас. 12 лютого був звільнений Краснодар. Німці з цієї ділянки фронту відступили в Крим.

12 січня 1943 р. радянські війська почали операцію “Іскра”, мета якої була деблокувати Ленінград. Через 8 днів – 18 січня Ленінград був деблокований. Південніше Ладозького озера був утворений коридор шириною 8-11 км, через який Ленінград і війська отримали можливість прямого сухопутного зв’язку з країною.

Наступною воєнною операцією радянського командування “Стрибок” було звільнення Донбасу і Харківського промислового району. 2 лютого 1943 р. був звільнений Курськ, а з лютого – Білгород. Звідси продовжився наступ на Харків. 16 лютого радянські війська звільнили Харків, а 14 лютого – Ростов. За три тижні війська Південно-Західного фронту пройшли з боями 200-250 км і вийшли на підступи до Дніпропетровська.

Німці почали готувати крупний контрнаступ. На Східний фронт були перекинуті з Західного фронту і Балкан солідні підкріплення. У Запоріжжі під керівництвом Гітлера відбулась нарада вищого воєнного командування Німеччини. На ній був затверджений план контрнаступу німецьких військ, метою якого було відкинути радянські війська від Дніпра за Сіверський Донець. Контрнаступ німців почався 19 лютого 1943 р. Радянські війська були відкинуті до Сіверського Донця.16 березня німці знову оволоділи Харковом. Радянські війська перейшли до оборони.

Промисловість Радянського Союзу в повному обсязі виконувала замовлення військових. На літо 1943 р. радянські війська мали у своєму розпорядженні 6,4млн. чол., 98,8 тис. гармат, 9,580 танків, 8,290 літаків. Військові заводи Уралу, Сибіру, Далекого Сходу постійно нарощували випуск зброї.

Готувалася до нових боїв і Німеччина. Її армія нараховувала 10,3 млн. чол. (правда, моральний дух уже був невисокий). На озброєння поступили танки типу “Пантера” і “Тигр”, штурмові гармати “Фердинанд”, літаки “Хенкель-129” та ін.

На радянсько-німецькому фронті знаходилось 68% загального складу військових сил, а разом з її союзниками – 5,2 млн. чол., 5850 танків, до 3000 літаків. Значна частина цих сил була задіяна в операції “Цитадель” – Курський напрямок.

Плани німців стали відомі радянському керівництву. Ним був розроблений план контрнаступу в районі Курська й Орла. Перевага сил у цій операції була на боці Радянського Союзу.

5 липня 1943 р. німецькі війська перейшли в районі Курська в наступ. Але радянське командування здійснило випереджуючу артилерійську підготовку по німецьких військах. З першого дня боїв ініціатива була в руках радянського командування. Німецькі війська не змогли прорватися до Курська. Не допомогли й устрашаючі назви відбірних німецьких дивізій: “Мертва голова”, “Велика Німеччина”, “Адольф Гітлер”, “Рейх”. 15 липня німецьке командування прийняло рішення про відступ. План “Цитадель” провалився.

З 12 липня до 23 серпня 1943 р. відбувався контрнаступ радянських військ під командуванням К. Рокосовського, М. Попова, В. Соколовського. Їм протистояв “лев оборони” В. Модель. Уже 15 липня оборона німців була прорвана.

У боях під Орлом вперше взяла участь ескадрилья французьких льотчиків “Нормандія”. Вони там збили 33 німецьких літаки. 5 серпня 1943 р. радянські війська звільнили Білгород. В той же вечір у Москві був здійснений перший артилерійській салют на честь воїнів-визволителів Орла.

23 серпня 1943 р. радянські війська звільнили Харків. Цим і завершився їх контрнаступ у Курській битві. Німці втратили 500 тис. чол. вбитими, 1500 танків, 3 тис. гармат більше 3,700 літаків.

Після цієї поразки німці зайняли оборону уздовж річок Сож і Дніпро, названу ними “Східний вал”.

Радянське командування літом 1943 р. почало реалізовувати план звільнення Донбасу, Лівобережної України і Криму і виходу на правий берег Дніпра. Усі ці операції не були одночасними. Це змушувало німців перекидати свої сили на значні відстані і від цього втрачати чимало з них.

26 серпня 1943 р. радянські війська відновили наступ на Донбас і Київ. Німці, відступаючи, здійснювали план “зони пустелі”. Перш за все, відбувалась руйнація Донбасу. Уже 15 вересня німецькі війська почали відступати за лінію Мелітополь-Дніпро. У другій половині вересня радянські війська звільнили майже усю Лівобережну Україну. Тоді ж було завершено звільнення Таманського півострова і Новоросійська. Боротьба за Північний Кавказ завершилась перемогою радянської армії.

У кінці вересня почалось захоплення радянськими військами плацдармів на правому березі Дніпра. Битва за звільнення Києва вступала у свою завершальну стадію. Букринський і Лютіжський плацдарми відіграли вирішальну роль у загальному успіху бойових операцій радянської армії. 6 листопада 1943 р. вона звільнила Київ від німецьких окупантів. На півдні України були звільнені Запоріжжя і Дніпропетровськ. Німецькі і румунські війська були блоковані в Криму. Літньо-осіння кампанія 1943 р. була блискуче завершена.

На окупованих територіях німці здійснювали терор проти мирного населення, концтабори стали таборами смерті, людей молодого віку відправляли на роботу в Німеччину. Всього було вивезено з окупованих районів СРСР 5 млн. чол. Мало місце вивезення в Німеччину сировини, зерна, пам’яток культури. Під час окупації в Прибалтиці, Білорусії і на Україні незначна частина населення перейшла на сторону окупантів. Інша, значно більша частина населення пішла в партизанські загони. Вони рятували людей від вивезення в Німеччину, вели “рейкову війну”, влаштовували диверсії проти німецьких окупаційних властей, вбивства окупантів.

Для керівництва партизанським рухом був створений Центральний штаб. Партизани відволікали значні сили ворога (до 24 дивізій), які не могли бути використані на фронті. На Україні керівниками крупних партизанських з’єднань були А. Сабурів, С. Ковпак, А. Федоров та ін.