Сторінка
2

Історичні передумови зародження та становлення англійської мови у Великобританії (древньоанглійський період)

У сім’ї індо-європейських мов є певні мовні підгрупи, які пов’язані особливо близько. Англійська мова належить до германської гілки індо-європейської мови і є близьким родичем таких мов, як голландська, скандинавські мови та готська мова, яка зараз вийшла з ужитку [2]. Підтвердженням цього можуть служити такіі приклади:

Староангл. Давньоскандин. Готська Значення leaf lauf laufs лист, листя mona mani mena місяць muD munnr munÞs рот mod moDr moÞs розум, настрій

Історію англійської мови прийнято ділити на три періоди:

1. англосаксонський або староанглійський (Old English) — приблизно до 1150 р.
2. середньоанглійський (Middle English) — приблизно від 1150 до 1500 року.
3. сучасний англійський (Modern English) — мова останніх чотирьох століть [5].

У староанглійській мові виділяють 4 основних діалекти: нортумбрійський, мерсійський, уессекський та кельтський. Староанглійська мова значно відрізнялась від сучасної англійської, вона була близькою до німецької мови і мала таку ж складну систему граматичних форм, як і сучасна німецька мова. Староанглійська мова мала 3 роди іменників — чоловічий, жіночий та середній, які були мало пов’язані із значенням слова: іменник hand( рука) був жіночого роду, fot (нога) — чоловічого роду, wif (жінка) — середнього роду та ін. Іменники мали 4 відмінки, відмінкові закінчення були дуже різноманітні, залежно від роду іменника і закінчення його основи. Прикметники також мали розвинену відміну і узгоджувались з іменниками у роді, числі і відмінку. Дієслово змінювалось і за числами, і за особами та мало для цього спеціальні закінчення, які збереглися і в середньоанглійській мові (I love,thou lovest, we loven — теперішній час. I lovede, thou lovedest, we loweden — минулий час та ін.). Умовний спосіб (Subjunctive Mood) посідав особливе місце, мав свої особливі форми і відігравав у староанглійській мові таку ж важливу роль, яку він і досі відіграє в німецькій мові. Дієслівні часи та інші форми утворювались переважно шляхом змінювання самого дієслова, а не з допоміжними дієсловами, як тепер. Всі часи групи Continuous, почавши утворюватись протягом середньоанглійського періоду, закріпились у мові лише на початку 17-го століття, а деякі форми, наприклад, Present Continuous Passive Voice — The house is being built — ще пізніше. Допоміжне дієслово do вживається спочатку тільки як основне дієслово, з 16-го століття просто для підсилення значення основного дієслова і до 17-го століття не було спеціальною ознакою питальної та заперечної форм дієслова в Present і Past Indefinite, якою воно є в сучасній мові. Ця спеціальна функція закріпилася за ним тільки з 17-го століття [5]. Відбувались значні зміни у фонетиці, а також у написанні тих же самих слів. Ось деякі приклади написання слів, що збереглися до наших часів.

Староанглійський Середньоанглійський Новоанглійський Значення a-risan arisen arise виникати beard berd beard борода broðor brother brother брат cild child child дитина cynin kyng king король fader fader father батько habban haven have мати hwæte whete wheat пшениця land lond land країна, земля leaf leef leaf листок man man, mon man людина, мужчина mæd mede, medwe meadow3 луг myre murye, myrye merry веселий mod mood mood настрій modor moder mother мати nama name name ім’я scol scole school школа tun toun town місто wif wyf wife дружина wifman wimman wifman wimman wumman woman дама wund wound wound рана writan writen write писати

Англо-саксонська Британія не була єдиною країною. Вона складалася із багатьох маленьких королівств, які воювали між собою. З 8-го століття пірати зі Скандинавії та Данії нападали на східні береги Британії. Вони відомі в англійській історії як датчани. Це були хоробрі та жорстокі люди. Поступово вони почали осідати в Британії та захоплювати все більше і більше земель. У 9-му столітті Егберт, король Уессекса, об’єднав декілька королівств під своєю владою. Об’єднане королівство отримало назву "Англія", а Егберт став першим королем об’єднаної країни [3]. З усіх королів Англії лише Альфред, онук Егберта, отримав ім’я Великий. Він насправді був великий король. Для свого часу він був дуже добре освіченою людиною. Він навчився читати та писати ще в ранньому дитинстві. Він подорожував по Європі і відвідував Францію, знав латинську мову. Альфред Великий не лише побудував перший флот, але й дбав про освіту своїх підлеглих. Він розробив кодекс законів, переклав книгу "Історія церкви" та частину Біблії з латинської на англо-саксонську мову; започаткував знамениті "Англо-саксонські хроніки", які є першою історією Англії: вони починаються викладенням історії ранніх бриттів. "Англо-саксонські хроніки" продовжувались багатьма авторами протягом 250 років після його смерті [3]. Після смерті Альфреда данський король Кнуд Великий завоював усю Англію. За час 25 річного правління короля Кнуда та його двох синів староанглійська мова зазнала значного впливу з боку данської мови. У 1042 році королем Англії став англієць Едуард Сповідник. Він отримав ім’я Сповідник за те, що був дуже релігійною людиною. Знамените Вестмінстерське абатство в Лондоні було побудовано під час його правління, і, коли він помер в 1066 році, його поховали в цьому абатстві [3]. Після смерті Едуарда Сповідника англійський трон захопив нормандський герцог Вільгельм, якого було короновано у Вестмінстерському абатстві 25 грудня 1066 року. Вільгельм Завойовник знищив багатьох англійських вельмож, а їх землі та замки віддав своїм нормандським баронам [3]. Та частина англо-саксонської знаті, яка уціліла, в усьому наслідувала переможців і навіть перейняла їх мову — нормандський діалект французької мови (Norman French), але простий народ залишався вірним мові своїх предків та зберігав їх традиції та звичаї. Вільгельм та інші нормани, які прийшли з ним, не знали англо-саксонської мови і не бажали її вчити. Протягом дуже довгого часу у країні розмовляли двома мовами. Нормандсько-французька мова була офіційною мовою законодавства, юриспруденції та урядових чиновників. У цей час в Англії були навіть королі, судді та шкільні вчителі, які не знали жодного слова англійською [6]. Протягом майже 300 років англійська мова вмирає в кожному простолюдині, якого ховали на вбогому цвинтарі, і над яким заупокійну молитву читали латинською мовою. А в кожному немовляті з простої сім’ї, що тільки починало вимовляти слова, англійська мова відроджувалась знов [6]. Так англійська мова на довгий час стала другорядною мовою на своїй рідній землі. На основі вищенаведеного можна зробити такі висновки:

1. Становлення англійської мови на Британських островах відбувалось протягом століть одночасно із формуванням та становленням англійської нації. Численні завойовники вели жорстокі війни проти корінного населення, частково знищували його, частково змішувались із ним і, в свою чергу, самі зазнавали нападів завойовників. Мови завойовників або існували паралельно з мовою корінного населення, або змішувались з нею.
2. Спочатку мовою Британських островів були різні діалекти кельтської мови, деякий вплив на які справила латинська мова римських завойовників. Після того, як римляни повернулись на свою батьківщину, мова нових загарбників — германських племен англів, саксів та ютів — справила вирішальний вплив на формування англійської мови, історію якої прийнято ділити на три періоди: 1) англосаксонський або староанглійський; 2) середньоанглійський і 3) сучасний англійський.
3. Під впливом інших мов, які проникали в Англію разом з народами, що наводняли її (данцями, нормано-французами та ін.), структура англійської мови зазнала значних змін. У результаті всіх цих змін англійська мова перетворилася в мову з дуже малою кількістю форм словозміни. Відношення між словами в сучасній англійській мові виражаються або порядком слів у реченні, або несамостійними словами (прийменниками, допоміжними дієсловами).
4. Середньоанглійський період розвитку англійської мови припадає на час правління нормано-французів, які, починаючи з правління Вільгельма Зовойовника, зробили свою нормансько-французьку мову домінуючою при королівському дворі у сферу юриспруденції, освіти та ін. У ті часи англійська мова стала другорядною у себе на батьківщині, нею користувався переважно простий народ.