Сторінка
3

Оцінка проектів за обмежених інвестиційних можливостей

II. Вони забезпечують оптимальні рішення, найкращі за даного уявлення про проблему.

Було розроблено багато моделей математичного програмуван­ня. Найчастіше використовується техніка лінійного програмуван­ня. Розв’язання проблеми з його використанням охоплює чотири основні етапи.

1. Формулювання проблеми

На цьому етапі необхідно визначити цільову функцію, вхідні параметри, результативні змінні й усі пов’язані з цим обмеження. Візьмемо, наприклад, підприємство, що випускає два продукти — А і Б, кожен з яких приносить, відповідно, 5 і 10 грн. Підприємство хоче визначити, яке співвідношення продуктів може максимізувати загальну суму надходжень. Цільову функцію можна описати так:

максимізувати надходження: 5А + 10Б.

А і Б є результативними змінними, що являють собою кількість одиниць продукції виду А і Б. Також можуть бути визначені рівняння, що описують обмеження за ресурсами, котрі накладаються керівництвом або зовнішнім середовищем.

2. Розв’язання проблеми лінійного програмування

Прості проблеми можуть вирішуватися з використанням графічного або симплексного методів. Складніші проблеми потребують використання комп’ютерних програм.

3. Інтерпретація оптимальних рішень

Вивчається вплив на сукупну величину цільової функції за умови, що обмеження гранично розширяються або звужуються.

4. Здійснення аналізу на чутливість

Оцінюється для кожного вхідного параметра діапазон значень, для яких оптимальне рішення залишається прийнятним.

За визначення цінності використання базового підходу лінійного програмування для розв’язання проблеми відбору проектів за умови раціонування капіталу необхідно мати на увазі припущення, які лежать в основі його використання:

1) усі вхідні параметри до моделі лінійного програмування є визначеними;

2) оптимізується тільки одна ціль;

3) цільова функція й усі обмежувальні рівняння є лінійними;

4) результативні змінні є постійними за своєю природою (наприклад, подільними).

Якщо не всі, то більшість із цих обмежуючих припущень можуть бути зняті за використання складніших методів математичного програмування.

Існує дві форми раціонування капіталу. Жорстке раціонування — коли підприємство не може отримати інвестиційні кошти за переважаючою ринковою процентною ставкою за наявного рівня ризику (рідко трапляється на розвинутих ринках капіталу). М’яке раціонування — коли керівництво свідомо встановлює інвестиційні обмеження на короткий період (зустрічається значно частіше). По суті, ціллю раціонування є визначення такого пакета інвестиційних проектів, який за достатніх ресурсів забезпечить максимально можливу загальну чисту теперішню вартість. Правило чистої теперішньої вартості, що використовується індивідуаль­но для кожного проекту, не може бути повністю прийнятним, оскільки припущення стосовно того, що завжди знайдуться кошти для фінансування інвестиційних можливостей, не справджується. Проблема одноперіодного раціонування капіталу (найпростішої його форми) розв’язується ранжируванням проектів на ос­нові співвідношення теперішньої вартості та інвестиційних витрат (індексу дохідності). Складніші проблеми, пов’язані з багато­періодним раціонуванням капіталу, вирішуються з використанням методів математичного програмування.

[1] Wilson (1980) Report of the Committee to Review the Functioning of Financial Institutions, HMSO.

[2] Pike, R. H. (1983) "The capital budgeting behavior and corporate characteristics of capital-constrained firms", Journal of Business Finance and Accounting, Winter.