Сторінка
3

Формування людського капіталу

Створення належних умов для отримання достатнього рівня доходів від підприємницької діяльності відповідає також інтересам менеджерів та власників підприємств усіх типів та галузевої належності, представників національного капіталу та національного бізнесу загалом. За умов сприятливого підприємницького клімату покладення на національні підприємства зобов’язань щодо фінансування соціальної сфери видаватиметься економічно та політично прийнятним та виправданим.

Пріоритетне місце в процесі реалізації та розвитку людського потенціалу країни посідає політика на ринку праці. Політика держави у цьому напрямі повинна бути спрямована насамперед на розробку економічних механізмів заохочення роботодавців до створення нових робочих місць. Потребує докорінної зміни система професійної підготовки та підвищення якості робочої сили відповідно до тих структурних змін, які відбуваються в перехідній економіці. Державна політика щодо регулювання ринку праці, з одного боку, має більше враховувати інтереси сегментів цього ринку. Так, для осіб, які мають особисте підсобне господарство, розмір заробітної плати відіграє менш важливу роль, ніж інші переваги офіційної зайнятості. Для працівників похилого віку має значення збереження професійної належності, у той час як молодь орієнтована більше на максимізацію доходу. З іншого боку, необхідними є заходи щодо певної консолідації ринку праці, усунення багатьох його внутрішніх обмежень. Йдеться про підвищення трудової мобільності, забезпечення прозорості трудових відносин, відкритості ринку праці для справедливої конкуренції, витіснення його “тіньових” сегментів і негрошових стимулів.

Невід’ємною складовою стратегії держави у соціальній сфері є підтримання, розвиток та підвищення ефективності освіти, охорони здоров’я та інших галузей соціально-культурної сфери.

Висновок

В умовах науково-технічної революції людський капітал є головним рушієм ВВП і національного багатства країни. Знання й навички, які визначають людський капітал, в умовах трансформації економічної і соціальної сфер стають домінуючим фактором досягнення економічного успіху як для окремих особистостей та підприємств, так і для країни в цілому. Кардинальні зміни, імперативи інформаційного суспільства, стрімкий розвиток наукових знань, комунікаційних і інформаційних технологій, глобалізації економічної активності на тлі тенденцій до більшої індивідуальної відповідальності змінили вимоги до навчання. Поліпшення індивідуального добробуту як неекономічної віддачі від освіти розглядається багатьма економістами основою підвищення заробітної плати на ринку праці та економічного зростання.

Всебічно освічені, гнучкі, адаптивні робітники, які готові до продовження навчання на протязі всього життя є необхідним елементом реалізації економічних цілей освіти і країни в цілому. Швидкі зміни економічного середовища діяльності підприємств потребує розробки практичних прийомів та методів щодо управління знаннями в господарській діяльності.

Перспективність освіти, її економічна ефективність та інвестиційний характер призводять до розробки програми постійного розвитку та удосконалення людського капіталу і на національному рівні, і на рівні окремих підприємств як запорука поліпшення економічного добробуту нації.

Соціальна політика, збільшення добробуту населення знижують трансакційні витрати на ведення бізнесу. Зокрема зменшуються витрати на охорону здоров’я та непрацездатність зайнятих, охорону праці, запобігання крадіжкам, підвищується продуктивність праці, поліпшується ставлення працюючих до трудового процесу тощо. Підприємництво виграє також від поліпшення загального соціально-політичного клімату в країні. Очевидно, що саме від ступеня ефективності соціальної політики не в останню чергу залежить готовність підприємців та громадян сплачувати державі податки та інші платежі соціального призначення.

Соціальна політика є важливою складовою конкурентної політики. Вона підвищує здатність фізичних осіб конкурувати на ринку праці в ринковій економіці. Вона ж підтримує національну конкурентоспроможність - як через розвиток людського потенціалу, так і за допомогою підтримання соціальної стабільності, сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату.

Економічно активне населення значною мірою схвалює диференціацію, якщо вона обумовлена різницею в здібностях, індивідуальних зусиллях, готовності взяти на себе ризики, а не кримінальним збагаченням або монопольним доступом до ресурсів.

Стратегія активного формування економічних можливостей і забезпечення рівного доступу до них підтримується населенням більшою мірою, ніж механічне вирівнювання доходів, і, на відміну від останнього, сприяє економічному зростанню. В межах такої політики створювані державою стимули відіграють не менш важливу роль, ніж соціальні гарантії.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 26.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.91, N 803-XII // Законодавство України.Т.1-К., 1992.

3. Артеменко В. Основи вимірювання регіонального розвитку з використанням концепції якості життя // Регіональна економіка.-2003.- №2.-С.134.

4. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтра, 2001. – 352 с.5.

5. Корицкий А.В. Введение в теорию человеческого капитала: Учебное пособие – Новосибирск: СибУПК, 2000. – 112 с.

6. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и по-литика. Пер. с англ 11 изд.-К.: Хагар-Демос, 1993.

7. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / за ред. Климка Г.Н., Несторенка В.П.-К.: Вища шк., 1994.- 559с.