Сторінка
2

Формування людського капіталу

2. Формування людського капіталу та соціальні стратегії

Соціальна політика, яка не працює на розвиток суспільно-економічної системи як цілісного організму, не просто перетворюється на гальмо економічної динаміки, але й закладає значні деформації суспільно-економічного розвитку у стратегічній перспективі. Існує потреба в комплексній соціальній стратегії, яка б поєднала макроекономіку з добробутом конкретної людини.

Під соціальною політикою слід розуміти комплекс дій держави у різних сферах, які спрямовані на досягнення поставлених суспільством довгострокових соціальних орієнтирів. Відповідно, визначена таким чином соціальна політика дозволяє піднятися над суто інструментальним рівнем та розглянути її в стратегічному контексті як політику вищого порядку, ніж, наприклад, бюджетна, валютна, грошова, кредитна та ін., а також враховувати вторинний соціальний ефект заходів, які вживаються в рамках різних напрямів державної політики.

Основна мета соціальної політики полягає в об’єднанні суспільства навколо ідеї соціального прогресу у спосіб створення відповідних соціальних зв’язків. У рамках таких зв’язків споживання бідних верств населення повинне не лише не обмежувати заощадження багатих, але й відігравати мультиплікуючу роль, стимулюючи економічну динаміку. Очевидно, що цей мультиплікуючий ефект можливий лише в разі збереження єдності між витратами та заощадженнями населення - з одного боку, та інвестиціями підприємств і фінансово-банківської системи, у тому числі фонди соціального страхування, - з іншого. Забезпечення цієї єдності є визначальним критерієм ефективності соціальної політики.

Соціальна політика не є відокремленим напрямом державної політики. Соціальна стабільність та поліпшення соціально-демографічних показників критично важливі для поступу економічних трансформацій, результативності економічних реформ, реалізації політики економічного зростання та структурної перебудови економіки. Будучи за своєю природою досить вiддаленою вiд власне економiчної сфери, соціальна політика виступає в сучаснiй ринковiй економiцi як потужний чинник економiчного розвитку.

По-перше, серед заходiв з пiдтримки соцiальної сфери - суто економiчнi важелi бюджетної, податкової, кредитної полiтики. Зрозумiло, що соціальний аспект дiї наведених важелiв здiйснює помiтний вплив на їхнє застосування для досягнення iнших цiлей, причому можливi конфлiкти як мiж державною соцiальною стратегiєю i, зокрема, кон’юнктурною тактичною полiтикою, так i мiж такими стратегiчними заходами, як промислова i соцiальна полiтика тощо.

По-друге, реалізація заходів соцiальної полiтики впливає на низку економiчних параметрiв, збiльшуючи норму споживання i зменшуючи нагромадження, пожвавлюючи сукупний попит. Нарешті, дієва соціальна політика забезпечує суспiльну злагоду, соцiальне партнерство, легітимність влади, отже - формує здатнiсть уряду до здійснення заходiв власне економічної політики. У перехідній економіці соціальна політика забезпечує стійкість політики економічних трансформацій та є одним із визначальних чинників послідовності останньої. Вади соціальної політики зазвичай стають предметом тиску на державну владу як з боку населення, так і з боку різноманітних груп через маніпулювання інтересами населення.

Соціальна політика, збільшення добробуту населення знижують трансакційні витрати на ведення бізнесу. Зокрема зменшуються витрати на охорону здоров’я та непрацездатність зайнятих, охорону праці, запобігання крадіжкам, підвищується продуктивність праці, поліпшується ставлення працюючих до трудового процесу тощо. Підприємництво виграє також від поліпшення загального соціально-політичного клімату в країні. Очевидно, що саме від ступеня ефективності соціальної політики не в останню чергу залежить готовність підприємців та громадян сплачувати державі податки та інші платежі соціального призначення.

Соціальна політика є важливою складовою конкурентної політики. Вона підвищує здатність фізичних осіб конкурувати на ринку праці в ринковій економіці. Вона ж підтримує національну конкурентоспроможність - як через розвиток людського потенціалу, так і за допомогою підтримання соціальної стабільності, сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату.

У системі соціального захисту найголовніша увага логічно приділяється бюджетній та фіскальній політиці як засобам перерозподілу національного багатства. У системі соціальної політики, поряд з ними, пріоритетне місце мають посідати процес генерації національного багатства та його первинна ланка - національне підприємство, створення умов для стійкого розширеного відтворення та конкурентоспроможності у національному та міжнародному масштабах.

Об’єктом соціального забезпечення зазвичай прийнято визнавати людину, яка, як відомо, в індивідуальному вимірі є лише споживачем. Об’єктом соціальної політики є людський капітал нації - творчий, професійний, освітній, трудовий, фізичний, репродуктивний потенціал громадян, який реалізується в системі соціально-економічних, політико-правових, культурно-етнічних та інших відносин і визначає майбутній розвиток нації.

Людський капітал одночасно є і чинником, і результатом економічного розвитку. У зв’язку з тим, що власник людського капіталу - особа – є децентралізованим, відтак і його функціонування не може забезпечуватися лише державою. Для свого функціонування людський капітал потребує, крім соціального забезпечення, індивідуальних інвестицій свого власника у вигляді здобуття та підвищення рівня освіти, зміцнення здоров’я тощо; його входження в економічні відносини з метою суспільно-корисного використання та отримання ресурсів для відтворення.

Відтак ключової важливості набуває створення умов для зацікавленості в інвестуванні у людський капітал. З огляду на те, що низька якість соціальних послуг знижує їхню віддачу та, відповідно, схильність до інвестування в соціальну сферу, державні вкладення у розвиток соціальної сфери є важливим чинником активізації децентралізованих інвестицій у соціальний розвиток. Забезпечення державою достатнього базового рівня соціального забезпечення та можливостей ефективного функціонування економічних суб’єктів з одержанням належного рівня доходів створює умови для розвитку децентралізованих інвестицій у людський капітал.

Зміцнення держави, у тому числі ефективне співробітництво всіх гілок влади, може забезпечити прорив з кола ресурсно незабезпечених декларативних гарантій і їхнього фактичного невиконання. Стабільність соціальної політики не досяжна у інший спосіб, ніж через чітку фіксацію реально доступного рівня підтримки нужденних верств населення, безумовну гарантію непогіршення їхнього становища і поступове підвищення цього рівня внаслідок поліпшення економічної ситуації.

Економічно активне населення значною мірою схвалює диференціацію, якщо вона обумовлена різницею в здібностях, індивідуальних зусиллях, готовності взяти на себе ризики, а не кримінальним збагаченням або монопольним доступом до ресурсів. Стратегія активного формування економічних можливостей і забезпечення рівного доступу до них могла б бути підтримана населенням більшою мірою, ніж механічне вирівнювання доходів, і, на відміну від останнього, сприяла б економічному зростанню. В межах такої політики створювані державою стимули відігравали б не менш важливу роль, ніж соціальні гарантії.