Сторінка
3

Цілі і функції економічної теорії

Предметом соціальної екології є основні закони та закономірності взаємодії суспільства та природи, розвитку системи «суспільство-природа».

Як і у більшості наук, предмет соціальної екології можна умовно розділити на дві основні частини, або, як іноді зазначають, виділити дві сторони - теоретичну та прикладну. Теоретична частина предмета направлена на вивчення закономірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладна - на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесами, що в ньому відбуваються.

Виходячи з такого положення, Г.О. Бачинський відзначав, що предметом теоретичної соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та оточуючого природного середовища й розробка на цій основі загальної програми оптимізації та гармонізації цієї взаємодії. Основна роль у формуванні цієї сторони предмета соціальної екології належить філософії, яка, формуючи теоретичні основи світогляду, дає і відповіді на найбільш загальні питання: що таке природа, людина, в чому полягає специфіка їх взаємодії, які головні пріоритети для людини у її взаємовідносинах з оточуючим природним середовищем. У той же час предметом прикладної соціоекології, вважає він, є вивчення, моделювання і прогнозування соціоекосистем з метою їх оптимізації та управління гармонійним розвитком.

В.Д. Комаров вважає, що можна виділити два етапи в розвитку предмету науки: 1) коли переважно вивчаються властивості та зовнішні зв'язки вибраних об'єктів та 2) коли наука вже досліджує сутність цих об'єктів, розкриває закони їх будови, розвитку та функціонування. Предмет соціальної екології уточнюється на другому етапі розвитку наукової основи раціонального природокористування, ним є специфічні закони взаємодії суспільства та природи.

Аналіз предмета соціальної екології показує, що остання не може мати характеру, притаманного традиційним спеціальним наукам, остільки оскільки вона виявляє суттєві зв'язки між всіма головними сферами дійсності - людиною, суспільством та природою. Саме тому соціальна екологія є інтегративною науковою дисципліною, що досліджує цілісність системи «суспільство - людина - техніка - оточуюче природне середовище». Вона специфічна ще й тому, що вивчає закономірні зв'язки між соціальною а й усіма іншими формами руху матерії.

Не менш важливим, ніж предмет і об'єкт, для існування науки є наявність методу. Загальноприйнятим вважається твердження про те, що характер та специфіка науки виражаються відповідним предмету методом. Вияснення статусу будь-якої наукової дисципліни передбачає вияснення специфіки її методу, який часто називають «згорнутою» теорією науки.

Метод науки можна визначити як сукупність прийомів, способів дослідження її предмета та систематизації отриманих даних. Академік П.В.Копнін вважав, що пізнання закономірностей складає об'єктивну сторону методу, а правила, прийоми дослідження та перетворення явищ є суб'єктивна сторона методу. Самі по собі об'єктивні закономірності не складають методу, необхідно на їх основі виробити прийоми для подальшого пізнання та перетворення дійсності. Метод безпосередньо фіксує не те що є в об'єктивному світі, а те, як людина повинна діяти в процесі пізнання та практичної діяльності. Об'єктивні закономірності, що лежать в основі методу і визначають його, власне, є не що інше, як предмет дослідження даної науки, і що визначають характер даної наукової дисципліни.

Однак традиційне ставлення до сутності науки, передбачаючи єдність теорії та методу, в інтегративних науках, а саме такою є соціальна екологія, виявляється ускладненим. Інтегративні теорії не можуть бути пов'язані лише з одним адекватним методом.

Соціальна екологія, як і більшість наук, використовує кілька груп методів. їх можна класифікувати за ступенем спільності та масштабами об'єктів їх застосування. Згідно з такою класифікацією їх можна розподілити на:

• всезагальні методи пізнання, тобто гносеологічні та методологічні настанови, на які орієнтується наука в цілому. До них відносять метафізичний та діалектичний методи;

• загальнонаукові, які застосовуються багатьма науками (методи спостереження, індукції та дедукції, синтезу та аналізу і т.п.);

• специфічно наукові - використовуються в рамках дослідження конкретного об'єкта пізнання.

Для соціальної екології, як інтегральної науки, специфічно науковими виступає ряд загальнонаукових методів, використання яких має специфічний або виключно необхідний характер. У сучасній літературі з цієї проблеми поки що не існує єдиної точки зору. Ми вважаємо що такими є - системний, комплексний, соціально-екологічного моделювання та соціально-екологічного прогнозування.

Ці методи, слідом за структурою предмета, можна умовно розподілити на дві основні групи - ті, що переважно використовує теоретична соціоекологія, і ті, які використовує прикладна.

У першу чергу, як метод фундаментальних соціально-екологічних досліджень необхідно розглянути системний метод, або як іноді його називають системний підхід або вимога. Він є адекватним теорії, яка відображає функціонування та розвиток такої складної системи, як «суспільство-природа».

Чим же визначається така його виключна важливість? Як відзначає німецький природодослідник А. Тіннеман: «На кожній вищій до попередньої сходинці в природі виявляється дія нових закономірностей, які не можна отримати простим сумуванням її окремих ланок. Кожній, більш високорозвиненій системі притаманні нові, так звані «системні» риси, що притаманні і всім її ланкам, саме як ланкам системи. Ці риси зникають, як тільки ланка, якій вони були притаманні, вичленяється з існуючої цілісності. Отже співтовариство підкоряється дії власних законів, які неможливо зрозуміти, навіть знаючи до найменших подробиць кожен з елементів даного співтовариства». Неможливо зрозуміти закономірності розвитку системи «суспільство-природа» навіть знаючи досконало закони розвитку суспільства і природи, оскільки вона підкоряється дії власних - системних законах. Соціальна екологія розглядає природні об'єкти не самі по собі, а з позиції їх взаємовідносин з людиною, суспільством, як елементи оточуючого середовища, а суспільство, людська діяльність в ній беруться не самі по собі, а лише у їх взаємодії з природою.

Не менш важливим для теоретичної соціоекології є і комплексний метод (або комплексний підхід, вимога). Його значущість визначається комплексним характером досліджень об'єкта даної науки. В сучасній науковій літературі багато авторів під комплексним дослідженням розуміють вивчення багатоякісного об'єкта із застосуванням методів та засобів з інших, іноді не пов'язаних між собою, наукових дисциплін. Досить розповсюдженою є також точка зору, згідно з якою комплексний підхід нерозривно пов'язаний з міждисциплінарністю, і коли говорять про комплексний підхід то, як правило, мають на увазі взаємодію різноманітних дисциплін в ході наукового дослідження. Також важливо пам'ятати, що кожна з проблем, що вивчається соціальною екологією, може бути представлена як сукупність проблем і її вирішення вимагає вирішення всього комплексу питань.