Сторінка
1

Органічні кислоти та солі

ПЛАН

1. Органічні кислоти та солі

2. Твердий стік

3. Радіоактивні речовини

1. Органічні кислоти та солі

Органічна сполука - це представник великого класу хімічних сполук, молекула якого містить атоми вуглецю, за винятком карбідів, карбонатів, та оксидів вуглецю. Наука що займається вивченням органічних сполук називається органічна хімія. Велика кількість ціх сполук, такі як протеїни, жири та вуглеводні, також грає надзвичайно важливу роль в біохімії.

Чіткої межі між органічними та неорганічними сполуками не існує, але органічні сполуки найчастіше визначаються як речовини, молекули яких містять вуглецево-водневі хімічні зв'язки. Таким чином, карбонова кислота є неорганічною, в той час як мурашина кислота (перша жирна кислота) є органічною, незважаючі на те що її ангідрид, монооксид карбону, є неорганічним.

Термін "органічний" зумовлений історічними причинами і походить з 19 століття, коли помилково вважалося що органічні сполуки можуть утворюватися тільки в живих організмах. Зараз більшість органічних сполук виробляється неприродно.

Кислоти – це складні речовини, які складаються з атомів гідронегу з’єднаних з кислотними залишками.

До органічних кислот відносяться: мурашина кислота, оцтова, альгінова, карбонові кислоти, молочна, нікотинова кислота, сорбінова кислота, суліндак та ін.

HCOOH

Мурашина кислота – безбарвна рідина з різким запахом, кипить при 101 ˚С. Розчиняється у воді в будь-яких пропорціях. Викликає опіки на шкірі. Міститься у виділеннях залоз мурашок, а також у деяких рослинах (у листі кропиви). Мурашину кислоту широко використовують у хімічній промисловості як відновник при синтезі органічних речовин, а також для добування щавлевої (оксалатної кислоти) в харчовій промисловості – як консервуючий і дезинфікуючий засоби, у медицині – як засіб розтирання при ревматизмі.

CH3COOH

Оцтова кислота – безбарвна рідина з різким запахом. При t, нижчій за +16 ˚С, вона твердне у вигляді кристалів. Розчиняється у воді при будь-яких пропорціях 3-9%. Застосовують для виробництва пластичних мас, різних барвників, лікарських речовин, штучного волокна.

Основи – це складні речовини, які складаються з атомів металів з’єднаних з гідроксид ними групами.

До органічний солей відносяться ацетати, бензоат натрію, глутамат натрію, інозінат натрію, літоніт, оксибутират літію, оксибутират натрію, сорбат калію, форміат натрію та інші.

2. Твердий стік

Річки України переносять багато твердих часток-наносів, які утворюють твердий стік. Кількість і склад їх різні, що залежить від фізико-географічних особливостей території, де протікають річки, та інтенсивності процесів ерозії в їхніх басейнах. За оцінками спеціалістів, у русла малих річок держави щороку змивається в середньому 120 млн. т ґрунту.

Найголовнішими факторами формування твердого стоку є еродованість території, глибина врізу річкової долини, характер атмосферних опадів. Важливе значення має також природна або штучна зарегульованість річкового стоку. Сумісна дія цих факторів зумовлює те, що середня багаторічна мутність води різних річок коливається від одиниць до сотень і навіть тисяч грамів на 1 м3. Із збільшенням розмірів річок мутність води і модуль твердого стоку переважно зменшуються. Це обумовлено більшою пологістю схилів на великих водозборах, зменшенням транспортуючої здатності потоку та ін.

Традиційно річкові наноси поділяють на завислі і рухомі. Такий поділ є умовним, оскільки одні й ті ж наноси залежно від швидкості течії можуть переходити в завислу чи рухому форму. Разом з тим встановлено, що на рівнинних річках у завислому стані транспортується до 90% твердого стоку. На гірських річках це відношення може змінюватися майже на протилежне.

На рівнинних річках процес обміну частинками, що знаходяться у товщі потоку і лежать на дні, відбувається безперервно. Це зумовлює і безперервність процесу руслоформування. Рухомі наноси в рівнинних річках здебільшого пересуваються у вигляді пасм.

В гірських річках завислі наноси протягом більшої частини року з донними відкладами не обмінюються. Руслоформування відбувається тут періодично – тоді, коли витрати води і швидкість течії стають достатніми для розмиву наносів, що складають русло. Транспортування рухомих наносів в цих умовах проходить у безструктурній формі.

На півночі республіки (у лісових районах) при достатньому та надмірному зволоженні і малопересіченому рельєфі процеси ерозії розвинені слабо. Лучна, лучно-болотна і прибережна рослинність, розвинена в неокультурених долинах, перехоплює весь поверхневий змив, не допускаючи потрапляння теригенного матеріалу в річки. Води річок, що течуть у цій зоні, мало насичені наносами: їх середня річна концентрація (мутність води) не перевищує 20-50, а найбільша досягає 200-300 г/м3.

У Лісостепу, де багато суглинкових відкладів та надзвичайно висока розораність, водна ерозія охоплює великі площі. Це зумовлюють і кліматичні особливості зони: сильні відлиги взимку і інтенсивні літні зливові дощі. Тому мутність вод у річках збільшується – середня річна її величина варіює від 100-250 до 500 г/м3 у межах Подільської височини, а максимальне значення мутності досягає навіть 3000 г/м3. Малі водотоки в період паводків можуть перетворюватись на грязьові потоки.

Річки степової зони ще мутніші, чому сприяють майже на 100% розораність території, наявність суглинків, які легко піддаються змиву, а також кліматичні умови. Концентрація наносів у водах – 250-500 г/м3, а в межах височин – перевищує 500 г/м3; мутність тимчасових водотоків набагато вища. Наноси водотоків рівнинної території майже всі переміщуються у завислому стані і в основному при весняних водопіллях та літніх наводках.

Річки Карпат характеризуються паводковим режимом і несуть велику кількість наносів різного складу та з частками різних розмірів. З полонин стікають потоки мутністю, яка рідко перевищує 100-300 г/м3; дещо більша насиченість наносами вод, що стікають із залісених схилів, – 300-500 г/м3. Проте, навіть незначне порушення дернини на полонинах чи вирубування лісів значно збільшують еродованість території та мутність води.

На рівнинній частині Криму середня мутність річок становить 20-50, а на сході і заході півострова – до 100 г/м3. У гірській частині, де ерозійна діяльність вод значно інтенсивніша, мутність вод збільшується і досягає 500-1000 г/м3 при переважному значенні 250-500 г/м3. У Карпатах і Криму при випаданні зливових дощів на невеликих річках можуть формуватися селеві потоки.