Сторінка
1

А.Нобель. Лауреати нобелівських премій по хімії

1. Біографія А.Нобеля

та історія виникнення нобелівської премії

Альфред Бернхард Нобель народився 21 жовтня 1833 р. у Стокгольмі. Батько зробив усе можливе, щоб його сини одержали гарну освіту. До 17 років Альфред міг вільно говорити на п'яти мовах: шведській, російській, англійській, французькій і німецькій мовах. Альфред побував у державах не тільки Європи, але й Америки. Іммануіл робив експерименти майже з усіма видами вибухових речовин, і Альфред пішов по його стопах.

Альфред повинен був зробити такий вибуховий пристрій, що, коли б не виникала потреба в його застосуванні, не ставило б під погрозу життя тих людей, хто цей пристрій застосовує. І молодший Нобель, нарешті, вирішив цю задачу.

Допоміг один з рідкоземельних елементів. З його допомогою споконвічно рідкий нітрогліцерин перетворювався в дуже тверду масу, здатну вибухати з не меншою силою, ніж нітрогліцерин, але при цьому вибух відбувається не спонтанно, а передбачувано, що дозволило забезпечити безпеку персоналу. Альфред назвав свій винахід динамітом. Крім цього Нобель винайшов детонатор.

Альфред Нобель домігся виключного права на виробництво динаміту. Всього лише за кілька років Альфред Нобель і його винахід підкорив увесь світ.

У 1871 році Альфред оселився в Парижі, у придбаній ним чудовій віллі на авеню Малакоф.

У 1889 році похмурий інцидент залишив глибокий слід у душі Альфреда. Один з журналістів переплутав Альфреда Нобеля з його недавно померлим братом Людвігом. Альфред зміг прочитати свій власний некролог. Там його прозвали торговцем смерті.

Це був удар для Альфреда, оскільки він, будучи найвищою мірою ідеалістом, дійсно намагався винайти зброю настільки могутньою і жахливою, щоб його руйнівна сила застерегла людей навіть від помислів про війну. "Я мрію винайти речовину чи машину такої руйнівної сили, щоб війни стали в принципі неможливими", - писав він. Крім того, він завжди охоче жертвував значні суми тим організаціям, які вели боротьбу за мир.

Згодом Альфред Нобель став людиною заможною і знаменитою. Він одержував безліч запрошень на різного роду прийоми, але, як правило, відмовлявся від них. У 1893 році йому було присуджене звання почесного доктора Шведського університету в місті Упсала. Ось це він прийняв за честь. Поки ж у Франції Альфред випробував свої "Нобелівські запалювачі" на військових полігонах. Він запропонував Франції придбати права на його новий винахід, але одержав відмову. Зробити це виявила бажання Італія. У результаті Нобель був обвинувачений у державній зраді і був змушений залишити Францію. Останнім місцем його проживання стало італійське місто Сан-Ремо, де 10 грудня, 1896 року Альфред Нобель помер.

Після смерті Альфреда Нобеля залишився колосальний капітал. Його 93 заводи випускали 66,5 тис. тонн різних вибухових речовин у рік. Великі суми були вкладені в інші підприємства і цінні папери в багатьох країнах світу. Після ліквідації усього, що належить Нобелю, виручена сума склала 31 млн. шведських крон (по інших джерелах, 70 млн.).

П'ять років продовжувалися у свій час судові розгляди, зв'язані з заповітом, що А. Нобель склав і підписав у Шведсько-норвезькому клубі в Парижі в урочистій обстановці й у присутності великого числа свідків. Причина затримки полягала в тому, що спадщина виявилася надзвичайно великою (до моменту смерті Нобеля його капітал складав 1 млрд. доларів).

За заповітом спадщина повинна була піти на виплату п'яти щорічних міжнародних премій по трьох розділах науки (фізика, хімія, медицина і фізіологія), за діяльність на користь світу, а також по літературі (при чому спеціально обмовлялося, що література повинна мати ідеалістичну спрямованість). Шведський уряд порахував заповіт екстравагантною витівкою дуже багатого, але не цілком здорової психічної людини і спробував заперечити його законність.

Нобелівські премії присуджу­ються щорічно (з 1901 року) за видатні роботи в області фізики, хімії, медицини і фізіології, економіки (з 1969 року), літератури, за діяльність по зміцненню миру.

Присудження Нобелівських премій доручено Королівській академії наук у Стокгольмі (по фізиці, хімії, економіці); Королівському Каролінському медико-хірургічному інституту в Стокгольмі (по фізіології і медицині) і Шведської академії в Стокгольмі (по літературі); Нобелівський комітет парламенту Норвегії присуджує Нобелівські премії миру.

Премія присуджується 10 грудня в стокгольмському концертному залі, але лауреати з'їжджаються вже за тиждень до цього, щоб брати участь у читанні нобелівських доповідей, зустрічах з колегами зі Шведської академії, але головним чином - для репетицій урочистої церемонії. За короля на репетиціях звичайно виступає директор Нобелівського фонду.

2. Нобелівські премії по хімії

Сванте АРРЕНІУС. Нобелівська премія по хімії, 1903 р.

Сванте Арреніусу присуджена премія як факт визнання особливого значення його теорії електролітичної дисоціації для розвитку хімії. Теорія іонів Арреніуса заклала основу електрохімії, дозволивши застосовувати до неї математичний підхід. Арреніус завершив колосальне узагальнення, за яке перша Нобелівська премія по хімії була присуджена Вант-Гоффу.

Адольф фон БАЙЄР. Нобелівська премія по хімії, 1905 р.