Сторінка
2

Основні поняття про право інтелектуальної власності

У ст. 14 "Майнові права автора" Закону зазначено, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема виключне право дозволяти чи забороняти:

• відтворення творів;

• публічне виконання і публічне сповіщення творів;

• публічний показ;

• будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

• переклади творів;

• переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

• поширення творів шляхом продажу примірників видання; здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим

способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;

• імпорт примірників творів.

Майнові права авторів переходять у спадщину. Охорона авторських прав діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя співавторів і 50 років після смерті останнього автора.

Після закінчення терміну дії авторського права твір стає суспільним надбанням.

Поряд з авторськими правами зазначений Закон докладно регулює відносини у сфері суміжних прав. Таку назву ці права одержали тому, що особи, які мають такі права, творчо використовують створені іншими особами твори і не вважаються авторами виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів.

До цивільно-правових способів захисту авторського права і суміжних прав належать такі:

• визнання права;

• відновлення права;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

• відшкодування збитків;

• визнання угоди, договору недійсним;

• стягнення особливої неустойки при несвоєчасній оплаті.

Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання.

Автором відкриття визнається громадянин, який зробив заявку, що відповідає певним вимогам.

Відповідно до ст. 514 ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчується дипломом; він має право на присвоєння відкриттю свого імені або спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також на пільги, зокрема право на додаткову житлову площу нарівні з науковцями.

Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.

Право одержати диплом про відкриття померлого автора, а також винагороду переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуються судом (ст. 56 ЦК).

Патентне право (промислова власність) — це інститут цивільного права, що регулює відносини, пов'язані з технічною творчістю.

Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законами матеріального світу. Вони не відтворюють індивідуальності їхнього творця у такій мірі, як об'єкти авторського права. Отже, об'єкти технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно один від одного самостійно різними особами і тому потребують формального офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості, спрямовані на розв'язання практичних завдань, мають прикладне значення.

Об'єктами патентного права (промислової власності) у вузькому розумінні є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Суб'єктами патентного права є автори, патентовласники, ліцензі-ати.

Автор — це фізична особа, творчою працею якої створено твір.

Патентовласник — особа, яка має виключне право на використання винаходу. Такими можуть бути: 1) автор винаходу; 2) роботодавець (у разі службових винаходів); 3) особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту; 4) правонаступники; 5) договірний патентовласник (патент може бути переданий за договором, за плату будь-якій фізичній або юридичній особі).

Ліцензіат — особа, яка одержує у визначеному договором обсязі право на використання винаходу за плату. Існують такі види ліцензійних договорів:

1) виняткової ліцензії;

2) неповної ліцензії;

3) відкритої ліцензії.

Список використаної літератури:

1. Емельянов В. П. Гражданское право Украины. — К.: Консум, 1996.

2. Ерманский О. А. Теория и практика рационализации. — М., 1995.

3. Жизненный путь личности: Вопросы теории и методологии социально-психологического исследования / Под. ред. Л. В. Со-хань. — К.: Наук, думка, 1987.

4. Журавлев П. В., Карташов С. П., Маусов Н. К. Технологии управления персоналом. — М.: Экзамен, 1999.

5. Иванов В. Н. Социальные технологии в современном мире. — М., 1996.

6. Качалина Н. М. Оргпроектирование. — М.: Экономика, 1963.

7. Кей Торн Дэвид Маккей. Тренинг. Настольная книга тренера. — Новосибирск; СПб.: Питер, 2001.

8. Колпаков В. М. Становление и развитие теории и практики самоуправления жизнедеятельности и деятельности человека: Дис. . д-ра менеджмента. —К.: МАУП, 1998.

9. Колпаков В. М. Теория и практика принятия управленческих решений. — К.: МАУП, 2000.

10. Колпаков В. М., Дмитренко Г. А. Стратегический кадровый менеджмент. — К.: МАУП, 2002.

11. Лукашевич Н. П. Социология труда. — К.: МАУП, 2001.

12. Лукашевич Н. П. Теория и практика самоменеджмента. — К.: МАУП, 2002.

13. Малиновский П. В. Идейно-теоретические и методологические основы организационно-управленческих игр // Управленческие нововведения и игропрактика. — М.: Ин-т социологии АН, 1990.