Сторінка
3

Вирішення екологічних проблем

Українські ботаніки пер­шими в світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань та розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перший список рідкісних рослинних угруповань Карпат, які потребують охоро­ни, був надрукований у 1977 році, а перша Зелена книга України була видана в 1987 році.

Зелена книга України виділяє як рідкісні та зникаючі ценози (всього - 127), що потребують охорони, так і типові ценози різного рангу. Серед них лісових угруповань - 51, степових - 26, лугових - 16, водних - 16, болотних - 12 та чагарникових - 5. Охорона рідкісних ценозів може здійснюватися тільки як частин відповідних екосистемта ділянок біосфери.

Найефективнішим засобом охорони біорізноманіття унікальних та типових природних комплексів є заповідання.

Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначено Зако­ном України «Про природно-заповідний фонд України» та актами законодав­ства, прийнятими відповідно до нього.

Природно-заповідний фонд України розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і включає 6721 територію та об'єкти загальною площею 2504,5 тис. га, що становить 4,07% площі України (дані 1999 року).

У відповідності до Закону «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду належать:

· природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні запові-дники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказни-ки, пам'ятки природи, заповідні урочища;

· штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи мети і необхідного режиму охорони:

· заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

· пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її суспільного значення для держави та народу, оптимізацію і розширення системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою забезпе­чення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнен­ня бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян.

Висновки

Отже, політика щодо навколишнього середо­вища - це сукупність усіх дій, спрямо­ваних на уникнення втручання в навко­лишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Конкретні цілі та програми стосуються на­самперед:

· визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього се­редовища викидів;

· економії енергії;

· спри­яння використанню відходів тепла;

· ути­лізація старих матеріалів, а також відходів;

· підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм;

· впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

· заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього се­редовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

1) технологічні — розробка і впровадження нових технологій, очис­них споруд, видів палива;

2) архітектурно-планувальні — озеленення населених пунктів, орга­нізація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3) інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транс­порту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-па­трульного контролю;

4) економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5) правові — прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтри­мання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6) освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насам­перед у молоді.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.

4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с.

5. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

6. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с.

7. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.

8. Основи екології та соціоеколотії. // Навч. посібн. під. ред. Назарука М.М. — Львів: "За вільну Україну", 1997, — 210 с.