Сторінка
3

Фінансовий ринок і класифікація фінансових ринків

Частиною РЦП можна вважати грошовий ринок, на якому обертаються короткострокові (до року) боргові зобов'язання, переважно казначейські векселі (білети). Грошовий ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти. Без грошового ринку не може бути повнокровного фінансового ринку.

Як і інші ринки, РЦП складається з попиту та пропозиції і ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і віднедавна—державою, якій не вистачає власних прибутків для фінансування інвестицій. Бізнес і уряд щодо РЦП є чистими позичальниками (більше беруть у борг, ніж дають), а чистим кредитором — населення, особистий сектор, у якого з різних причин доходи перевищують витрати на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (переважно житло). Завдання РЦП — забезпечити якомога повніше і швидше переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони.

Вирішити це завдання неможливо без участі посередників — брокерів та інвестиційних дилерів, які діють на РЦП. Тільки вони знають, у якому стані перебуває РЦП, коли, на яких умовах і які цінні папери випускати. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одержуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім'я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від перепродажу утворює його прибуток.

У країнах з ринковою економікою брокери й інвестиційні дилери так само необхідні, як банкіри або бухгалтери. Мало того, це престижна і високооплачувана професія. Нею займаються як окремі особи, так і фірми. Саме вони визначають обличчя сучасного інвестиційного бізнесу. Головною фігурою на РЦП є велика фірма, що інтегрує у своїй роботі брокерські та дилерські операції.

Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної, загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше — інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або просто брокерськими фірмами. Назва "інвестиційний банк", яка вказує на те, що фірма має справу не з комерційним кредитом, а з інвестиціями у фінансові вклади.

Оскільки прибуток посередників залежить від обсягу торгівлі цінними паперами, вони не чекають, коли з'явиться клієнт, а шукають його самі. Цей невпинний пошук не дає можливості заощадженням "залежуватися" у потенційних покупців цінних паперів. У кожного посередника є клієнтура, з якою у нього встановлюються відносини особистої довіри і повної гласності (у противному разі бізнесу не буде). Свого агента на РЦП має як велика корпорація, що розпоряджається мільярдами, так і пересічний клерк, який бажає вигідно розмістити власні невеликі заощадження.

Перейдемо до розгляду цінних паперів. їх поділяють на акції, облігації і похідні від них цінні папери.

Акції випускають корпорації; випуск акцій — це спосіб створення корпорації. Акція робить її утримувача власником частини майна корпорації, її співвласником. Випускаючи акції, корпорація набирає фінансової сили, що дає їй можливість здійснювати великі інвестиційні проекти. Власник акції одержує частину корпоративного прибутку, який називається

дивідендом. Дивіденд варіює залежно від розміру прибутку, пропорції між тією часткою, що зберігається, і тією, що йде на споживання, від інвестиційної політики корпорації та інших чинників. Дивіденд може зовсім не виплачуватися. Власник акцій має також інші господарські права, наприклад право голосу і право бути обраним у керівництво корпорації.

Облігації випускають як корпорації, так і уряд. Той, хто випускає облігації, зобов'язується виплатити у визначений строк і позичку (амортизацію), і позичковий відсоток, що становить, знову-таки, частину прибутку, одержаного завдяки позиці. На відміну від дивіденда відсоток залишається незмінним або незначно варіює у відповідь на зміну банківських ставок. Тому облігації іноді називають цінними паперами з фіксованим прибутком, або, як раніше казали, твердодохідними паперами. Відсоток виплачується рівними порціями протягом усього терміну дії позики. За деякими облігаційними позиками відсоток офіційно не нараховується (облігація не має купонів), а виплачується як різниця між ціною, за якою облігації купуються в момент погашення, і ціною, за якою їх продано.

Як бачимо, акції та облігації мають різні інвестиційні якості, тобто неоднакову привабливість для інвесторів. Облігації, як правило, забезпечують більше збереження заощаджень, ніж акції, і тому більш привабливі для людей обережних, консервативних. Особливо це стосується державних облігацій, забезпечених усією економічною силою держави, її величезною платоспроможністю. Однак власники облігацій звичайно позбавлені можливості примножувати свій капітал і швидко нарощувати прибутки, яку мають власники акцій. Водночас володіння акціями небезпечне фінансовими втратами. Тому акції привабливі для інвесторів прогресивних, готових ризикувати заради одержання високих дивідендів. Акції та облігації можуть бути взаємно оборотними, конвертованими, тобто акції можна у певних випадках обміняти на облігації і навпаки.

Існують також інші види цінних паперів, про які йтиметься далі. Одні з них мають широкий діапазон інвестиційних можливостей, інші спеціальне призначення.

Щодо надійності інвестицій і стабільності прибутку — а це основна мета інвестора — найоптимальнішими вважаються державні облігації, особливо казначейські білети. Далі йдуть приватні облігації і "сині корінці" — акції великих компаній, які регулярно виплачують дивіденди.

Отже, для існування ринку потрібні попит і пропозиція, посередники, система регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери визначається добробутом нації: що вищий рівень життя, то більша частина прибутку зберігається і більше людей купують цінні папери. Пропозиція цінних паперів визначається попитом. Але тут є одна обставина. Пропозиція менша в тих країнах, де держава більше втручається у виробництво, розподіл та обмін. У країнах з плановою економікою пропозиція практично відсутня. Якщо підприємство як державна власність одержує кошти з державного бюджету, то випускати цінні папери йому не потрібно.

Отже, тільки знявши підприємства з державного постачання і перебудувавши державні банки на комерційні можна дати імпульс розвитку ринку цінних паперів.