Сторінка
4

Медико-санітарна підготовка

Хрестоподібну пов'язку накладають на пошкоджену долонну або тильну поверхню кисті; починають із фіксо­ваного ходу на зап'ястку (1), & далі з тильного боку на долоню (мал. ).

На плече і передпліччя накладають спіральні пов'яз­ки, бинтуючи знизу вгору і періодично перекручуючи бинт. Пов'язку на ліктьовий суглоб (мал. 262, в) почина­ють двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (1—3) і далі ведуть спіральними . ходами бинта, по-перемінно чергуючи їх то на передпліччя (4, 5, 8, 9, 12), то на плече (6, 7, 10, 11, 13) з перехрещуванням у лік­тьовій ямці (14).

Колосоподібну пов'язку на плечовий суглоб (мал.) накладають, починаючи від здорового боку з пахвової ямки по грудях (1) і зовнішній поверхні пош­кодженого плеча ззаду через пахвову ямку на плече (2), далі по спині через здорову пахвову ямку на груди (3) і, повторюючи ходи бинта (4), поки вони не закриють весь суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою.

НАКЛАДАННЯ ПОВ'ЯЗОК НА НИЖНІ КІНЦШКИ

Пов'язку на п'яту (мал. 264) накладають так: пер­шим ходом бинта через ту її частину, що найбільше вис­тупає (І), далі по черзі вище (2) і нижче (3) першого ходу бинта, а далі-для фіксації роблять косі (4) і вісім-коподібні (5) ходи бинта.

На гомілковостопний суглоб накладають вісімкопо-дібну пов'язку (мал. 265). Перший фіксуючий хід бинта роблять вище щиколотки (1), далі — вниз на підошву (2) і навколо стопи (3), потім бинт ведуть по тильній поверхні стопи (4) вище щиколотки, повертаються (5) на стопу і на щиколотку (6) й закріплюють кінець бинта коловими ходами (7 і 8) вище щиколотки.

На гомілку і стегно спіральні пов'язки накладають так само, як на передпліччя і плече.

Пов'язку на колінний суглоб починають з колового

ходу через надколінну чашечку, а потім ходи бинта йдуть поперемінне нижче і вище, перехрещуючись у підколінній ямці.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ

Переломи виникають внаслідок різких рухів, ударів, падіння з висоти, інших причин. Бувають закритими і від­критими. При закритих переломах не порушується ціліс­ність шкірного покриву, при відкритих — у місцях пере­лому залишається рана (мал. 266). Найнебезпечніші відкри­ті переломи.

Розрізняють переломи із зміщенням і без зміщення кісткових уламків.

Під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження у потерпілого можуть бути численні переломи кісток. Найтяжчими є переломи, що супроводжуються опіками і радіаційним ураженням.

Переломи, що виникають внаслідок дії кулі або ос­колка снаряда, називаються вогнепальними. Вони ха­рактеризуються розтрощенням кісток на великі й дрібні осколки, розміжченням м'яких тканин тіла в місцях пе­релому і відриванням частин кінцівки.

Основні ознаки переломів — біль, припухлість, синці, незвична рухомість у місцях перелому, порушення функ­цій кінцівки.

У тяжких випадках пере­ломи супроводжуються шо­ком. Особливо часто розви­вається шок при відкритих переломах з артеріальною кро­вотечею.

Травматичний шок — це загрозливе для життя усклад­нення важких уражень, що ха­рактеризується розладом ді­яльності центральної нервової системи, порушенням крово­обігу, обміну речовин, інших важливих функцій організму. Причиною шоку можуть бути тяжкі травми, особливо повторні.

Щоб зменшити больове від­чуття і запобігти виникненню травматичного шоку, потерпі­лому необхідно ввести болезаспокійливі ліки, які є в ап­течці індивідуальній.

Шприц-тюбик (мал.) складається з поліетиле­нового корпуса, ін'єкційної голки і захисного ковпачка; призначений для одноразового внутрім'язового або під­шкірного введення протибольових ліків.

Щоб зробити укол, правою рукою беруть шприц-тюбик за корпус, лівою — за ребристий обідок, і корпус прокручують до кінця. Знімають ковпачок з голки. Не торкаючись голки руками, роблять укол у м'які частини тіла. Міцно тримаючи пальцями корпус шприц-тюбика, вводять ліки і, не відриваючи руки, виймають голку. Використаний шприц-тюбик приколюють до одягу по­терпілого на груди, щоб на наступних етапах евакуації було відомо, що йому введено болезаспокійливі ліки.

Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах — здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а са­ме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження трав-

матичного шоку, накладання стерильної пов'язки на ра­ну, проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уник­нути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, не­обхідно щадити потерпілого. Нерухомість у місці пере­лому досягається накладанням спеціальних шин або під­ручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація нази­вається транспортною (мал.).

Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побу­тові предмети, за допомогою яких можна забезпечити не­рухомість у місці перелому.