Сторінка
4

Військово-промисловий комплекс України: проблеми і перспективи конкурентноздатності

У процесі розробки 540 цільових програм було передбачено використання інвестицій і технічної допомоги зарубіжних країн. Проте експертиза, проведена стосовно надання технічної допомоги з боку Європейського Союзу, виявила досить обмежені реальні напрямки дій. З метою перегляду цільових програмяк у якісному, так і в кількісному аспектах Кабінет міністрів приийняв постанову “Про підвищення науково-технічного та виробничого потенціалу ОПК для розвитку економіки”, за якою 142 комплексні науково-технічні програми було згруповано у 22 пріоритетні завдання розвитку економіки. На виконання їх передбачалось фінансувати 568,8 млрд.крб. (у цінах 1993р.), при чому меншу частину (32,8%) – з державного бюджету, решту – власними коштами підприємств і кредитуванням.

Важке загальне становище в оборонно-промисловому комплексі, вжиття заходів, пов’язаних з конверсією, набуття ними обвального характеру було зумовлено тим, що конверсія проводилась за відсутності власних законодавчих документів (хоч існував Лісабонський протокол), які регламентували б різноманітні взаємопов’язані чинники. Затримка розгляду Верховною Радою військової доктрини України не дозволяла розпочати розробку програм розвитку озброєнь. А це, в свою чергу, не могло не вплинути на обгрунтовані розрахунки потреб силових міністерств в озброєнні та військовій техніці, а отже, - на глибину конверсії. Аналогічна ситуація склалася і щодо Закону про конверсію та її концепцію.

Позитивним моментом однак є те, що для пожвавлення роботи ВПК України вже було визначено пріоритетні напрями, складено реєстр продукції, яка може витримати конкуренцію на світовому ринку, та надано їй бюджетну та кредитну підтримку.

Після деякого погіршення економічних відносин між Україною та Росією протягом 1997-1999 рр., у 2000 р. цей негативний їх вектор було замінено на позитивний. З ціллю його закріплення на початку 2001 р. відбувся свого роду прорив в українсько-російських відносинах. За підсумками українсько-російської зустрічі на вищому рівні, що відбулась у Дніпропетровську 12 лютого поточного року, було підписано 16 двосторонніх документів. Усі вони стосуються співробітництва в галузі промисловості і технологій, головним чином, в авіаційно-космічній сфері та енергетиці. Президенти підписали спільну заяву з питань розширення співробітництва в галузі ракетно-космічної і авіаційної техніки. Крім того був підписаний Меморандум про співробітництво в галузі електроенергетики, пройшов обмін 12 документами, що стосуються співробітництва в різних галузях промисловості, в тому числі і в оборонній. Зокрема було підписано угоду про умови співпраці в галузі технічного сприяння третім країнам у будівництві, реконструкції, модернізації і експлуатації на їхніх територіях промислових підприємств та інших об’єктів; угоду про переміщення космічної техніки в рамках співпраці в освоєнні космічного простору, про звільнення цієї продукції від митних податків при перетині кордонів обох країн (як заявив В.Путін, цієї угоди ракетобудівники чекали майже 10 років, оскільки вона дозволяє істотно зменшити вартість ракетно-космічної продукції й підвищити її конкурентоспроможність на ринку космічних послуг, де нині панують американські фірми). Крім цього, було підписано програму співробітництва у сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях на 2001 рік, а також програма співробітництва між Російським авіаційно-космічним агенством і Національним космічним агенством України. Вельми відчутні наслідки для економіки двох країн може мати затверджена на переговорах програма регіональної та прикордонної співпраці до 2007 року.

7. Необхідні ресурси та умови

Достеменно відомо, що без комплексної державної програми підтримки військово-промислового комплексу України, наявні проблеми у цій галузі вирішити неможливо. Тому важливою умовою для вирішення проблем ВПК є підвищена увага до них з боку держави, посилений контроль над здійсненням тих чи інших заходів і , звичайно ж, фінансова підтримка галузі, оскільки проблема фінансування оборонних розробок є серйозною перешкодою на шляху розширення експорту озброєнь. Саме з тими країнами, які готові забезпечити фінансову підтримку військового співробітництва, Україна сьогодні найактивніше взаємодіє. Це передусім США, Великобрита­нія, Канада. Нідерланди, Німеччи­на. (Причому за обсягами фінан­сування (з 1994 р. - близько $30 мли.) і кількістю проведених за­ходів українсько-американська програма порівняна з усіма разом узятими програмами співробітниц­тва з країнами—стратегічними партнерами). Останні роки розши­рюється військове співробітницт­во з Росією (1998 р. проведено 28 спільних навчань, 1999 р. - 31, - 2000р. близько 50). Активно розвиваються контакти з Польщею.

Потрібно також визнати, що нашій країні бракує фахівців, які б розумілися у всіх тонкощах фінансово-торговельних операцій зі зброєю, могли формувати стратегію в цій сфері, грамотно пов’язувати її з національними пріоритетами. До цього додаються ще проблеми технології організації озброєннями, що не обминули жодну країну. Мова йде передусім про механізми перерозподілу доходів від проданої зброї, слабку організацію маркетингової діяльності та аналітичних служб. Саме необхідністю вирішення цих проблем і продиктоване рішення щодо утворення на основі трьох самостійних експортерів зброї “Прогрес”, “Укрінмаш”, “Укроборонсервіс” державної компанії “Укроспецекспорт”. Створення цієї організації, в першу чергу, було направлене на забезпечення наступних необхідних для подолання вищезгаданих проблем умов:

ü Посилення ролі держави в експорті озброєння, що має забезпечувати розширення ринків збуту української військової продукції;

ü Посилення контролю за експортом озброєння з боку держави у зв’язку з тим, що з’явились повідомлення про постачання надлишків українського озброєння в нестабільні регіони світу;

ü Забезпечення виконання вимог Вассенаарської угоди (Wassenaar Arrangement).

8. Висновки

На закінчення слід зазначити, що процеси формування національної системи військово-технічного співробітництва та експортного контролю, завоювання Україною нових ринків озброєння відбуваються в непростому міжнародному контексті, який безпосередньо і опосередковано впливає на ці процеси. І, мабуть таки, однією з найголовніших причин такого стану є те, що по закінченні “холодної війни” різко загострилася конкурентна боротьба між основними експортерами озброєння, до якої нинішня Україна, як виявилось, ще не готова. Основними ж перепонами в нарощуванні Україною експорту свого озброєння та військової техніки є передусім фінансова слабкість країни, а також несвоєчасна розробка та прийняття законодавчих актів, що підтримують конверсію та визначають державну оборонну концепцію, невдале проведення конверсії ВПК за умов одночасної реконструкції усіх галузей цивільного сектора, що випускає продукцію, які на час розпаду СРСР мали такі ж незавершені технологічні цикли виробництва кінцевої продукції, недостатнє врахування специфіки зовнішньої діяльності під час розробки програм конверсії, несвоєчасне і поверхневе проведення маркетингу і, як наслідок, - стихійна диверсифікація продукції ВПК.