Сторінка
1

Київський (Сирецький ) танкодром

Про київський танкодром годі шукати згадки в популярних довідниках і державних музеях. Лише випадково можна наткнутися на таке повідомлення :”…1932 в районі станції Біличі почали оселятися сім’ї виселені з селища Берковець ,у зв’язку з побудовою там танкового полігону.”- повідомлялося в журналі Міністерства оборони України.

Щоб краще зрозуміти, де проходили межі київського танкодрому, згадаємо реалії відповідного періоду. На півночі природною межею було узлісся Пуща-Водиці та Синє озеро, еа заході траса Гостомельського шосе. На сході і півдні природних обмежень не існувало, мабуть танкове поле було обсаджене традиційними київскькими тополями.

Після остаточно закриття полігону на його місці з`явилося міське кладовище та нові садово-городні об`єднання, та п`ятиповерхові квартали масиву Нивки. Про все це можуть дізнатися відвідувачі музею ЦПР.

Майже нікому невідомо, що в середині 30-х років ХХ-го століття на цьому полі відбувались унікальні випробування танків Т-28 та БТ-7. Ось, наприклад, що згадує відомий радянський військовий діяч Ілля Дубинський:

„На Сирці 4-та окрема танкова бригада демонструвала . прорив укріпленної смуги.

Оце було видовище! Показували й долання танком смуги надовбів. Танк Т-28 зрушив з місця. Його права гусениця на мить зіткнулась з виступом метрового надовбу – машина дала ризикований крен ліворуч. Але ось уже ліва гусениця налітає на дубовий пеньок – і рівновагу відновлено. І так з одного надовбу на інший, зі звірячим ревінням мотору, брязкотом гусениць танк, керований вмілою рукою, немов хисткий човен на розбурханих хвилях, мчав уперед. Здавалось, що він не рухається по верхівках надовбів, а летить у повітрі.

Ось і останній надовб залишено позаду. Троміздкий танк, який у невмілих руках безперечно врізався би баштою в землю, припинив свій несамовитий політ. Грюкнув люк. З танка, посміхаючись (щоправда, з-під коркового шолома стікала кров) вискочив командир. Його зустріли бурею оплесків”.

Характеристика танка Т-28:

- маса, т – 28

- екіпаж, чол. – 6

- гармата, мм – 1х76

- кулемети, кількість, калібр (мм) – 4х7.62

- максимальна товщина броні, мм – 30

- максимальна потужність двигуна, кВт (л.с.) – 368 (500)

- максимальна швидкість, км/год – 37

- запас ходу по шосе, км – 220

Про „польоти” танка БТ-7 вже йшлося в першому випуску альманаху ЦПР. Спробуємо уявити собі, як в ті далекі роки, а саме в 1939-40 роках, відбували літню практику курсанти Київського танко-технічного училища. Це був саме той час, коли Головнокомандуючий Жуков в своїй відомій доповіді вимагав: „Маскування та брехня мають пронизувати навчання і виховання військ”

Слід зауважити, що тоді танки ніколи не залишалися на ніч на полігоні. До 1938 року не залишалися там і військові. Вже курсанти почали ставити намети, пізніше навіть казарми збудували. Під час проведення навчань з бойовою стріляниною полігон оточували вартові, не пропускаючи місцевих жителів з ближніх хуторів і сіл, які мали там городи та сінокоси. Щодня, крім вихідного, танкісти відпрацьовували водіння і стрільбу. Як правило, у навчаннях було задіяно 4-5, а то й10 машин.

(М.Ахтирченко, Танкісти 3-ї гврдійської)

Ідемо лісом до Гостомельського шосе,минаємо бойові порядки нашої піхоти. …Далі-нічийна земля,за нею ворог…

По шосе у напрямку Святошина ми йшли в колоні .Коли минули протитанковий рів,розвернулися в бойовий порядок.Майже одночасно з нами на шосе вирвалася ще одна колона,танки якої йшли з засвіченими фарами і вімкненими сиренами.Це-сусідня правофлангова бригада…

На північній околиці Святошина ми з ходу захопили ворожі склади з боєприпасами та військовим майном. Автоматники роззброїли вартових і узяли їх у полон. Командир роти виставив свою охорону.

До 23.00 війшли до Святошина. На Житомирському шоссе наштовхнулися на німецьку колону автомашин, що відходила. Вдарили по ній з гармат. В колоні виникло замішання, машини перекидалися в кювети.

За метушнею ми не помітили, що колону супроводжували три ворожі танки… Вони вже встигли «вліпити» у нашу «тридцятьчетвірку» кілька снарядів. Ледве дотягли машину до прикриття…

[В рузультаті влучного вогню] два ворожих танки було спалено, третій виведено з ладу .

Житомирське шосе було перерізано і шлях до відступу противникові на захід було закрито. Але основної маси наших танків не було . Десь за годину до нашого виходу до Святошина ворог контратакував наші частини силами танків і піхоти з північної околиці Києва. Наші другі ешелони, які змушені були відбивати контратаку, одірвалися від передових підрозділів.

Незабаром основні сили танкової армії . розгромили ворога і на світанку 5 листопада ми повністю зайняли Святошин . На станції Святошин один з екіпажів Т-34 розгромив ворожий залізничний ешелон з бойовою технікою.

(Розповідь колишнього механіка-водія танка 52-ї Гв. ТБ)

Незважаючи на те, що по війні до танкодрому почала наближатися міська забудова, він продовжував своє існування.

Танки їздили групами по 4-5, відпрацьовували переправу по дну Синього озера. Схоже на те, що ця операція завершувала своєрідну смугу перешкод: на південному березі озера танки мусили долати 4-х метровий вал.

Польовий вишкіл танкістів здійснювавчя приблизно один раз на тиждень. А вже 1949 року на київському полігону навчалися курсанти училища самохідної артилерії. По мішенях стріляли з лкегкої Су-76, середніх Су-100, Су-122 і важкої Су-152.

Наприкінці 40-х років землі полігону поступово почали передавати радгоспові, відомому сьогодні під назвою агрофірма „Пуща-Водиця”.

Але все-таки був у історії цього клаптика київської землі один епізод, пов`язаний з танками. Маю на увазі найбільший у світі танковий парад. Це було у вересні 1967 року, по закінченні військових навчань „Днепр” [Вставка А]

Насамкінець трохи про авіацію. Річ у тім, що на місці колишнього танкодрому збудовано злітну смугу київських авіабудівників.

Звідси вперше піднялись у небо відому всьому світові: Ан-12, Ан-22 (Антей), Ан-124 (Руслан), Ан-225 (Мрія). Всі вони можуть транспортувати танки: