Сторінка
3

Земне випромінювання і здоров'я людини

Дослідники продовжують пошук універсального екрануючого або нейтралізуючого пристрою, враховуючи електромагнітну хвильову природу земних випромінювань. І все ж найпростішим, доступним і надійним способом усунення негативного земного випромінювання залишається переміщення місця навчання, праці та сну в сприятливу зону. Під час пошуку таких зон, як звичайно, використовують методи біолокації.

Біолокація – здатність людини визначати наявність яких-небудь об'єктів, предметів v просторі за допомогою індикатора-рамки чи маятника. Раніше цей метод називався лозошуканням.

Люди, котрі здатні до такого, мають особливе біологічне поле і виражені більшою чи меншою мірою екстрасенсорні здібності. Завдяки цьому вони можуть отримувати інформацію з навколишнього простору. Біолокаційний метод є єдиним простим і доступним засобом для інтегральної оцінки властивостей земного випромінювання та структури геопатогенних зон. За допомогою цього методу можна виявляти ті чи інші зони земного випромінювання. Ученими встановлено, що людина за допомогою маятника або рамки здатна реагувати на градієнти слабких фізичних полів природного походження.

Біолокація – це один із різновидів використання екстрасенсорних здібностей. Встановлено, що такими здібностями володіють приблизно 80% усіх людей, а 10–20% настільки обдаровані ними від природи, що відразу можуть досконало оволодіти маятником. Людину, котра працює з маятником або рамкою, називають оператором, а маятник або рамку в її руках – покажчиком (Індикатором).

5. МЕТОДИКА БІОЛОКАЦІЇ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯГЕОПАТОГЕННИХ ЗОН У ПРИМІЩЕННІ

Маятник є невеликим вантажем вагою 20–30 г, який підвішений на нитці завдовжки 20–30 см, просякненій клеєм для того, щоб під час роботи нитка не крутилась. Він може бути виготовлений зі сталі, міді, бронзи, деревини бука й мати форму кулі, піраміди або груші.

Для успішної роботи нитка маятника з вузлом на кінці затискається вказівним і великим пальцями. Оператор підходить з маятником до досліджуваного місця. Лікоть притиснутий до тіла, а рука, що тримає маятник, виноситься уперед і встановлюється над місцем, яке перевіряється (мал. 9 а). Спочатку необхідно заспокоїти рух маятника, а потім дати йому вільно коливатись. Під час спостереження за маятником оператор подумки настроюється на визначення геопатогенної зони. За коливанням («відповіддю») маятника можна судити про наявність чи відсутність геопатогенної зони. Маятник в руках оператора здійснює різні рухи – колові, еліптичні, лінійні – з різною, амплітудою коливання. Оператору необхідно навчитися розрізняти ці коливання та пов'язувати їх із предметом чи явищем, яке вивчається.

Підготовчі вправи виконують сидячи за столом або стоячи (мал. 9а, б). Коли оператор сидить за столом, його рука з маятником ставиться на лікоть чи піднята над аркушем паперу. Під час роботи стоячи оператор утримує маятник в опущеній руці над місцем дослідження чи тримає його в зігнутій під прямим кутом руці з притиснутим до тіла ліктем.

Починати навчання треба в такій послідовності:

– На чистому аркуші паперу тушшю або чорним олівцем малюють прості геометричні фігури (хрест, квадрат, трикутник розміром 3–4 см). Оператор тримає руку з маятником над кожною фігурою (мал. 9 г), фіксує свій погляд на ній, концентруючи свою увагу на досліджуваному предметі. При цьому оператор відзначає для себе рухи, які здійснює маятник. Для кожної фігури вони будуть різними. Такі вправи бажано повторювати кілька разів на день.

– Однакові пластмасові стаканчики чи баночки (непрозорі) з кришками заповнюють різними речовинами, наприклад сіллю, водою, олією, піском, а один із них залишають порожнім. Спочатку, тримаючи маятник над кожним відкритим стаканчиком (мал. 9в), оператор вивчає і запам'ятовує характерні рухи маятника над кожним стаканчиком. Після цього стаканчики закривають кришкою і дослід повторюють знову декілька разів. Потім стаканчики переставляють місцями, і за характером рухів маятника оператор визначає, яка речовина міститься в тому чи Іншому стаканчику.

– Вивчають характер коливань маятника над мурашником і біля дерев із пухлинними наростами. Бажано вміти визначати характеристики біополя у дуба, ялини, вишні, сливи – ці дерева звичайно ростуть у геопатогенних зонах, а, наприклад, липа, бузок, яблуня, груша – у нейтральних зонах. Необхідно навчитися безпомилково визначати за рухами маятника геопатогенні та сприятливі зони. В усіх геопатогенних зонах маятник буде здійснювати помітні рухи по колу або Інші коливання, а в зонах позитивного впливу на організм людини він залишається відносно спокійним. Найсприятливіша пора року для навчання роботі з маятником – літо або рання осінь.

Мал.9. Методика роботи з маятником

Під час визначення геопатогенних зон у приміщенні передусім потрібно встановити орієнтацію досліджуваного будинку чи приміщення за сторонами світу компасом. Якщо проводиться обстеження у приватному будинку, необхідно вивчити ззовні простір навколо будинку і визначити наявність глобальної координатної сітки, розміщення водних підземних потоків та інші геопатогенні зони. Після вивчення території навколо будинку можна проводити обстеження приміщень на геопатогенність. Під час обстеження геопатогенних зон у приміщенні краще користуватися маятником вагою 50 грамів та з довшою, ніж звичайно ниткою (60 см). Під час визначення геопатогенних зон у будинку (незалежно від кількості поверхів) бажано, щоб оператор міг вільно пересуватися по всьому периметру кімнати. Обстежуючи крок за кроком простір кімнати за методикою роботи з маятником, рухаючись по колу від периферії до центру, оператор позначає крейдою на підлозі місця, де маятник вказує на подразнення. Після закінчення перевірки кімнати лінійні розташування міток переносять з натури в зменшеному масштабі на аркуш паперу. Перехрести ліній і лінії, що є небезпечним місцем, будуть очевидні. Виходячи з цього начерку, можна визначити місце сну і місце занять.

Література:

1. Валдманис Я.Я., Долацис Я.А., Келнинь Т.К. Лозоходство – вековая загадка. – Рига: Зинатне, 1979.

2. Гончаров Н., Морозов В., Макаров В. Земля – большой кристалл? //Химия и жизнь. – 1974. – Na3. – С. 34–38.

3. Дубров А.П. Земное излучение и здоровье человека (геопатия и биолокация). –М.: Аргументы и факты, 1992. – 64 с.

4. Дубров А.П. Гиблое место // Природа и человек. – 1989. – Ns4. – С. 27.

5. Мизун Ю.Г., Хаснулин В.И. Наше здоровье u магнитные бури. – М.: Знание, 1991. –121 с.

6. Сочеванов Н.Н., Стеценко B.C., Чекунов А.Я. Использование биолокационного метода при поиске месторождений и геологическом картировании. –М.: Радио и связь, 1984.