Сторінка
2

Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві

Нині існує група країн (Швейцарія, Австрія, Люксембург), де збереження банківської інформації розглядається як важли­ве завдання правового регулювання банківської діяльності, і отримати будь-які відомості з банку практично неможливо. В цих країнах надання банківської інформації передбачається тільки у випадках скоєння злочину та якщо існують докази причетності клієнта до злочину, а необґрунтоване передаван­ня такої інформації тягне за собою застосування суворого Кримінального покарання банківських службовців. В Австрії за порушення банківської таємниці будь-які особи можуть бути позбавлені волі до 1 року або на них накладається штраф у розмірі до 360 ставок середньоденного заробітку. У Швей­царії банківська таємниця охороняється як цивільними, так і нормами кримінального права. Банк, який не вміє тримати секрети своїх клієнтів, може бути позбавлений ліцензії, а службовцям за розголошення такої інформації загрожує позбавлення волі на строк до 6 місяців, або штраф до 50 тис. швейцарсь­ких франків.

Відповідно до Закону Швейцарії “Про банки і ощадні каси” до організацій, що зобов’язані зберігати банківську таємницю, належать: банки, приватні банківські доми, ощадні каси, деякі фінансові компанії. Цим самим законом передба­чається, що зобов’язання відповідальних осіб щодо збережен­ня банківської таємниці діє протягом усього їхнього життя не­залежно від зміни місця роботи.

У різних країнах існують відмінності в порядку та випадках, за яких інформація з підозрілих операцій надсилається компетентним органам. Якщо в Німеччині банківську таємницю розкривають за вимогою суду, то в Австрії, Люк­сембурзі рішення про надання інформації приймає також суд, але він вимагає конкретних доказів провини власника рахун­ка. У Великій Британії таємниця рахунка відкривається на ви­могу палати лордів, яка виконує функції Верховного Суду.

Серед європейських країн високим рівнем надійності ха­рактеризується банківська система Угорщини, ефективність організації якої порівнюють з банківською системою Швей­царії і називають Угорщину в ділових колах “Швейцарією Східної Європи”. Чинний закон від 1988 р. про державні га­рантування інвестицій і внесків свідчить про конфіденційність банківської інформації. Угорські банки не надають інформації про рахунки та їх власників ні поліції, ні податковій інспекції, а запити іноземних податкових служб не є достатньою причи­ною для розкриття банківської таємниці.

Певний інтерес становлять норми російського законодав­ства з питань охорони банківської таємниці. В ст. 26 Закону Російської Федерації “Про банки і банківську діяльність” вка­зано, що “Кредитна організація. Банк Росії гарантує таємницю про операції, рахунки і вклади своїх клієнтів і кореспондентів. Усі службовці кредитної організації зобов’язані зберігати таємницю про операції, рахунки і вклади її клієнтів і кореспондентів, а також про інші відомості, що встановлю­ються кредитною організацією, якщо це не суперечить феде­ральному закону.

Довідки по операціях і рахунках юридичних осіб і грома­дян, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, видаються кредитній організації, їм самим, судам і арбітражним судам (суддям). Рахунковій палаті Російської Федерації, органам державної податкової служби і податковій поліції, митним органам Російської Федерації у ви­падках, передбачених законодавчими актами про їх діяльність, а за наявності згоди прокурора — органам по­переднього слідства у справах, що перебувають у їх про­вадженні.

Довідки по рахунках і вкладах фізичних осіб видаються кредитній організації, їм самим, судам, а за наявності згоди прокурора — органам попереднього слідства у справах, що перебувають у їх провадженні. Довідки по рахунках і вкладах у разі смерті їх власників видаються кредитній організації, особам, вказаним власником рахунка або вкладу в зробленому кредитній організації заповідальному розпорядженні, нотаріальним конторам у справах померлих вкладників, що перебувають у їх провадженні, а щодо рахунків іноземних гро­мадян — іноземним консульським установам. За розголошен­ня банківської таємниці Банк Росії, кредитні, аудиторські та інші організації, а також посадові особи та їх працівники не­суть відповідальність, включаючи відшкодування заподіяної шкоди, в порядку, встановленому федеральним законом”.

Отже, норми права в російському законодавстві щодо охо­рони банківської таємниці мають обмежений характер, оскільки вони не поширюються на заборону про розповсюд­ження інформації, що була отримана банком про операції по рахунках клієнтів інших банків, а також інформації, яка безпо­середньо не стосується банківського рахунка клієнта.

Чинне законодавство Росії передбачає різні види відповідальності за розголошення банківської таємниці, Клієнт банку насамперед може притягнути банк до майнової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної клієнту розголошенням відповідних відомостей. Посадом особи і працівники банку, винні в порушенні банківської таємниці, можуть бути притягнуті до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в порядку, передбаченому трудовим законодавством. У тих випадках, коли в діях, працівників банку є ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом РФ (наприклад, зловживання владою або службовим становищем, халатність, одержання хабаря), вони можуть бути притягнуті до кримінальної відповідаль­ ності. Крім того, ст. 183 КК РФ передбачає також кримінальну відповідальність за незаконне отримання і розголошення відо­мостей, що становлять комерційну і банківську таємницю.

Питання охорони банківської таємниці знаходить відобра­ження і в ст. 857 Цивільного кодексу Російської Федерації, де Зазначено:

а) банк гарантує таємницю банківського рахунка і банківського вкладу, операцій по рахунку і відомостей про клієнта;

б) відомості, що становлять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам та їхнім представникам;

в) державним органам та їхнім посадовим особам такі відо­мості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, передбачених законом;

г) у випадках розголошення банком відомостей, що ста­новлять банківську таємницю, клієнт, права якого порушені, вправі вимагати від банку відшкодування заподіяної шкоди.

Велике значення в плані доступу до конфіденційної інфор­мації у банківській системі з метою боротьби з відмиванням “брудних” грошей мали підписання і ратифікація Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних і пси­хотропних речовин, за якою недобросовісне використання банківської таємниці визнано як умову, що сприяє відмиван­ню “брудних” грошей. Держави-учасники, які ратифікували цю Конвенцію, домовилися пом’якшити режим конфі­денційності банківської інформації. Зокрема, зобов’язалися надавати взаємну юридичну допомогу, у тому числі щодо секретної таємниці у справах, пов’язаних із обігом наркотичних і психотропних речовин.