Сторінка
2

Правовий статус банків та фінансово-кредитних установ в Україні

(Доречно наголосити на те, що Унікальною є банківська система США, де функції центрального банку виконує федеральна резервна система, яка складається з 12 федеральних резервних банків та ради керуючих і має численні функціональні органи: п'ять федеральних агентств та велику кількість різних комісій).

Формування банківської системи в Німеччині

Показово, що у XX ст. централізована банківська система ста­ла однією з обов'язкових умов досягнення найвищого ступеня економічного розвитку. Так, у Західній Німеччині у час післяво­єнного відродження була створена нова, дворівнева система цен­тральних банків. Зразком для неї була федеральна резервна систе­ма Сполучених Штатів Америки. До її складу входили юридично самостійні центральні банки земель, а також Банк німецьких зе­мель у Франкфурті-на-Майні, який створено 1948 р. З прийнят­тям закону про Національний федеральний банк (1957 р.) ліквідо­вано дворівневу систему. Замість неї створено один Німецький федеральний банк. Нри цьому центральні банки земель, включа­ючи Центральний банк міста Берліна, об'єднались з Банком ні­мецьких земель, а згодом перетворились на Федеральний банк.

Банківська система в Польщі

Інакше відбувалися процеси у Польщі, де концентрація бан­ківської системи розпочалася з 1948 р. У 1953 р. Національний польський банк прийняв від Сільськогосподарського банку креди­тування і контроль за діяльністю сільськогосподарського вироб­ництва та лісівництва, а решта інвестицій кредитувалася інвес­тиційним банком. На кінець 1989 р. у Польщі діяло 25 національ­них банків, з них 9 — комерційних, створених на базі операційних відділень центрального банку. У листопаді 1990 кількість націо­нальних банків доходила вже до 75, з них 30 — з переважанням приватного капіталу. Наприкінці 1991 р. у Польщі існувало 80 ко­мерційних банків.

Банківська система Японії — один з найважливіших важелів формування її економіки

В іншому прогресивному напрямі складався японський досвід стабільного економічного розвитку, який вивів цю країну на пе­редові позиції у світовому господарстві. У цьому процесі важли­ва роль належала і належить банківським інститутам. На відміну від інших країн з розвинутою ринковою економікою саме бан­ківська система Японії історично була одним з найважливіших важелів формування її сучасної економіки, а нині є стимулюю­чим джерелом коштів для бізнесу та учасником формування ви­робничо-комерційної політики корпоративних клієнтів. Слід звернути увагу на те, що займаючи центральне місце в банківсь­кій системі країни, Банк Японії має такий статутний капітал, де 55 % належить державі, а 45 %— приватному сектору. Вважа­ється, що взірцем для створення цього банку був Національний банк Бельгії.

Отже, центральний банк відіграє провідну роль у банківській системі, створюючи сприятливі умови для її функціонування. Це досягається шляхом забезпечення стабільності цін, грошей і на­дійності банківського сектора.

Європейське законодавство щодо організації банківської діяльності

Для висвітлення характерних рис правового становища бан­ківської системи в Україні важливою є орієнтація на міжнародно-правові норми Першого європейського законодавства, яке вклю­чає: Договір про утворення Європейського співтовариства, Дого­вір про внесення змін до деяких фінансових положень, Єдиний європейський акт, Договір про злиття, Гренландський договір. Акт приєднання та Договір про Європейський Союз.

Друге європейсь­ке законодавство включає, як зазначалося вище, Директиви щодо організації банківської діяльності.

За визначенням Європейської директиви центральних банків головною метою діяльності центрального банку є підтримка ціно­вої стабільності через втілення в життя послідовних заходів моне­тарної політики. Хоча в деяких законах про центральні банки ще вживаються положення “підтримка стабільності валюти” або “під­тримка національної грошової одиниці”, на практиці більшість центральних банків ставлять за мету саме досягнення ціневої ста­більності як більш правильного визначення довгострокової мети монетарної політики. Термін “цінова стабільність” використано в законах багатьох європейських держав, наприклад, Франції, Іспа­нії, Португалії тощо. Більш того, для виконання вимог Європейсь­кої директиви центральних банків усі країни Європи — члени ЄС — мають змінити (адаптувати) свої закони щодо визначення цілей та статусу незалежності своїх центральних банків.

Чинники, що зумовили необхідність орієнтації України на стандарти правового статусу європейських банків

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. цілком відповідає вимогам європейського законодавства, закріпивши основні функції (завдання) центрального банку — забезпечення стабільності національної валюти шляхом регулю­вання емісійної, монетарної, кредитної та розрахункової діяль­ності банківської системи. Чим зумовлена необхідність орієнтації України на стандарти правового статусу європейських банків?

В економіці колишнього СРСР державні банки в Україні яв­ляли собою допоміжний засіб, який виконував функції обслуго­вування виробництва. Моноструктура банківського сектора існу­вала як невід'ємна складова системи Держбанку СРСР та кількох державних спецбанків, які здійснювали окремі операції за його дорученням (Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР). При цьому Держбанк СРСР здійснював короткострокове кредитування клієнтів, за Будбанком СРСР закріплювалися функції з довгост­рокового обслуговування, а за Зовнішторгбанком СРСР — з об­слуговування зовнішньоекономічної діяльності. За таких умов правове регулювання однорівневої банківської системи було спрямоване на кредитну сферу і обмеження кількості платіжних засобів в економіці, що зводились до жорстких обмежень опе­рацій з готівкою і централізованим перерозподілом банківською системою безготівкових коштів підприємств, установ і організа­цій у межах єдиного державного кредиту країни.

Процес юридичного становлення банківської системи, яку очолює Національний банк України, розпочався з прийняттям Декларації про державний суверенітет України ( Прийнята ВР 16.07.1990 р.) та Зако­ну “Про економічну самостійність Української РСР” (1991 р.). За­конодавче було закріплено, що Національний банк є вищою кре­дитною та емісійною установою держави, підзвітний Верховній Раді України і проводить єдину серед комерційних банків та кре­дитних установ державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи в цілому, організовує міжбанківські розрахунки, здійснює функції резервного банку.

Процес становлення дворівневої структури банківської системи в Україні