Сторінка
10

Правовий статус банків та фінансово-кредитних установ в Україні

Слід звернути увагу на ще один суттєвий аспект правового статусу системи Національного банку, яка є першим рівнем бан­ківської системи. Йдеться про те, що в результаті п'ятирічної підготовки Конституції України та Закону України “Про Націо­нальний банк України” центральний банк отримав статус, який повністю відповідає міжнародним стандартам щодо його місця та ролі у державі.

Важливим досягненням у гармонізації законодав­ства є дотримання принципу, що ні Європейський центральний банк, ні цен­тральні банки країн-учасниць не можуть одержувати вказівки від уряду чи будь-яких інших владних структур. Аналогічна норма є і в ст. 7 статуту Європейського центрального банку, і в законах системи центральних банків Європи, зокрема в Україні.

До цього додамо, що Конституція України, заклавши цей принцип, стала взірцем для законодавства про банки європейсь­ких країн. Національному банку України ст. 93 Конституції України надано право законодавчої ініціативи нарівні з Кабіне­том Міністрів України. Це означає, що Національний банк України має право офіційно вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття законів, змін до законів або їх ска­сування. З цього видно, що Національний банк за системним підходом до вивчення його правового статусу можна охарактери­зувати як повноцінний, спеціальної компетенції, незалежний у досягненні поставленої мети орган держави.

Але які взаємовідносини відповідно до зазначеного Закону складаються у Національного банку з Кабінетом Міністрів Украї­ни, Верховною Радою України та Президентом України? Чи можна вважати незалежність центрального банку абсолютною?

Питання незалежності центрального банку є досить склад­ним. У юридичній літературі існує декілька поглядів на те, що слід розуміти під незалежністю центральних банків. Деякі авто­ри під “незалежністю” центрального банку як головною ознакою його правового статусу розуміють міру його автономії від орга­нів влади при визначенні цільових орієнтирів діяльності в межах основних функцій по забезпеченню стабільності національної валюти, а також стабільності й ефективності фінансової системи в цілому. Як бачимо, питання стосується взаємовідносин з урядом.

Це викликано, по-перше, тим, що грошово-кредитна політи­ка, за проведення якої відповідає центральний банк, є складовою частиною національної економічної політики, яка здійснюється урядом. Тому неузгодженість питань компетенції центрального банку і уряду може спричиняти конфлікти між цілями грошово-кредитної політики та реальним проведенням економічної полі­тики. По-друге, грошово-кредитна політика не може проводитись ізольовано від економічної політики і її основних напрямів. На­впаки, вона повинна тісно пов'язуватися з ними.

У публікаціях науковців та практиків-юристів неодноразово порушувалося це питання і пропонувалося його вирішення через:

— міжвідомчі консультативні ради (парламент, центральний банк, Уряд);

— консультативні групи за участю представників різних відомств та центрального банку (центральний банк та міністерства фі­нансів і економіки);

— узгоджувальні консультації представників центрального бан­ку, парламенту, уряду, банківських асоціацій (у разі виник­нення загрози “дефолту”).

Необхідність надання центральному банку незалежного ста­тусу, який послідовно обстоював в Україні відомий банкір і на­родний депутат України В. П. Гетьман, пояснюється прагненням забезпечити послідовність і постійність грошово-кредитної полі­тики, звільнити її від тимчасових інтересів, підтримати довіру до неї. Найважливішою умовою довіри до грошово-кре­дитної політики є чітко і офіційно сформований курс на стабіль­ність цін, який проводиться Національним банком незалежно від змін у політичному житті країни.

Окреслимо найбільш характерні ознаки незалежності правово­го статусу центрального банку:

— участь держави в капіталі центрального банку і розподіл при­бутку;

— процедура призначення керівництва банку (Ради та Правлін­ня Національного банку);

— міра відображення в законодавстві цілей та завдань централь­ного банку;

— право держави на втручання в грошово-кредитну політику;

— правила, які регулюють можливість прямого або непрямого фі­нансування державних витрат центральним банком держави.

Відповідно до цих ознак доречно буде простежити, як скла­дався правовий статус деяких центральних банків за характером їх власності:

— державні - капітал яких належить державі (Великобританія, Німеччина, Франція, Данія);

— акціонерні (США, Італія, де 100 % капіталу центрального банку належить банкам і страховим компаніям);

— змішані (Японія — 55 % власності належить державі, 45 % — приватним особам;

Швейцарія — 57% власність кантонів і 43 % — приватних осіб;

Греція — 75 % власність держави, 25 % — приватних осіб).

Тим часом стовідсоткова участь держави в капіталі центрального банку не завжди є єдиним критерієм, який дозволяє стверджувати, що тільки такий банк найбільше залежить від держави. Наприклад, центральний банк Італії.

Що стосується правового статусу Національного банку України за юридичними ознаками, то аналіз конституційних норм, зокрема статей 85, 93, 99, 100, 106 Конституції України дає підстави для висновку, що центральний банк виступає у двох вимірах його правосуб'єктності: з одного боку, як орган держави, який виконує завдання, пов'язані із захистом національної валюти, з другого — як своєрідний центр управління саморегульованої банківської системи.

Відмінність правового статусу системи Національного банку від правового статусу системи комерційних банків та фінансово-кредитних установ

Далі важливо з'ясувати: чим відрізняється правовий статус системи комерційних банків та фінансово-кре­дитних установ від правового статусу системи Національного банку України. Поряд з визначеним поняттям “банк” у Законі “Про Національний банк України” уточнюється також і поняття “фінансово-кредитна установа”. Підкреслимо, що правові відно­сини, які стосуються залучення вкладів від населення, не можуть виникати і не можуть передбачатись правовим статусом фінан­сово-кредитних установ. Це відрізняє їх за юридичною природою від категорії “банк”.

Правова основа функціонування комерційних банків та фі­нансово-кредитних установ в Україні визначена Законом України “Про банки та банківську діяльність” .