Сторінка
5
Для усвідомлення значення культури у вирішенні основного питання філософії є важливим вищезгаданий узагальнений позитивний досвід людства щодо становлення світоглядних ідеалів. Усвідомивши помилки й досягнення минулого, як людині зокрема, так і людству в цілому, було б легше визначитись з ціннісними орієнтирами, знайти шляхи до вирішення актуальних проблем, що стоять перед людиною. Ось що сказав про це німецько-французький мислитель ХХ ст. Альберт Швейцер: "Ми не дуже цікавимося тим цінним, що міститься в минулому. Великі духовні досягнення минулого лише бездумно реєструються. Збудити наш інтелект ми їм не дозволяємо. Ще менш ми схильні до їх наслідування".
Отже, вивчення культуротворчого процесу з філософської точки зору є надзвичайно актуальним. Адже саме в суспільно-історичній пам'яті людства, цій надзвичайній скарбниці цінностей, зберігаються відповіді на найбільші питання, знаходяться ліки і втіха для обезсилених, стражденних людських душ, тут можна знайти шлях до правдивого людського щастя. Знову ж таки, висловлену думку не слід розуміти як те, що освоївши достеменно філософію і культурологію у філософському аспекті, можна отримати готову відповідь на питання, що є сенсом життя, що є Істина. Звичайно, ні. Адже, як уже неодноразово наголошувалось, філософія не дає готових відповідей, а лише вчить їх знаходити, відповідно ж і культура є відображенням спроб пошуку світоглядних орієнтирів, спроб наближення до Істини.
Людське життя - це активність, але мається на увазі не діяльність, яка спрямована на забезпечення існування фізіологічного організму людини, а духовна діяльність (яка опредмечується в сфері культури), котра спрямована на пошук Істини. Світоглядні ідеали є орієнтирами на цьому шляху. Тут ось і напрошується цікавий висновок: якщо припустити, що людина опанувала Істину, - отже, активність, спрямована на її досягнення більше не потрібна, а якщо припиняється така активність, то, відповідно, повинно припинитися і життя. Через таке порівняння з'являються аналогії з біблійною легендою про дерево пізнання добра і зла, дерево пізнання Істини. Однак питання пізнання Істини дуже не просте і зашироке для описання його декількома словами. Очевидним є лише те, що повне пізнання Істини не можливе, інакше людина втратить стимул до життя, адже, коли все стане відомо, то активність не потрібна, а людське існування можливе лише за умови руху. Але і не шукати Істину теж не можна. Як вже згадувалось, людська сутність двоїста: людина існує як фізіологічна істота і людина - як духовна субстанція. Якщо людина існує лише фізіологічно, а її духовність занепадає, то духовна деградація знищить і фізіологічне існування (згадаймо В.Франкла). Знову ж таки духовне існування людини можливе лише за умови фізіологічного, занедбавши свої фізіологічні потреби людина зникне і як духовна субстанція. Тут слід наголосити, що духовна і фізіологічна сторони людини хоч і перебувають у тісному взаємозв'язку, та духовне існування має все ж вирішальне значення. І якщо знову припустити, що Істина відома (а це сфера чисто духовна), тоді відпадає потреба у піклуванні про фізіологічне, що неприпустимо для існування людини, оскільки суперечить її природі.
Отже, сенс життя, його внутрішня рушійна сила полягає у пошуку Істини, а не володінні нею. Ще Арістотель вважав активність розуму, яка спрямована на задоволення потреб "вищого" рівня, щастя як існування у людині інтелектуальних чеснот, головною з яких є філософська мудрість, що забезпечує людину "вищими" істинами і цінностями, котрі наповнюють людське життя глибоким сенсом, вірою, надією, любов'ю.[15]
Опредмечуючись у культурі "вищі" почування, світоглядні ідеали окремих людей стають ідеалами людства загалом. Зберігаючись у формах історичних типів культури, вони стають надбанням досвіду людства, які повинні використовуватись майбутніми поколіннями для створення світу Гармонії і Краси, слугувати побудові такого суспільства, в якому людина почувалася б щасливою, у філософському розумінні цього слова.
ВИСНОВОК
Значення філософії у житті людини, звичайно, беззаперечне. Її вивчення допомагає систематизувати особистий досвід, формує впорядковану систему знань про світ, систему цінностей, орієнтирів. Це допомагає людині почуватися вільною, незалежною від зовнішніх впливів на її життя, оскільки, знаючи закони світобудови, може до них пристосуватись. Знайомлячись з історією філософської думки людина дізнається про різні точки зору, що сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності. Та крім особистісної філософія має ще й спільну значимість і виконує ряд важливих функцій. Серед них виділяється світоглядна, методологічна, пізнавальна, ціннісно-орієтаційна та ін. Тут слід взяти до уваги те, що функції філософії мають сенс лише тоді, коли філософія виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи, викликана до життя цією системою і сприяє цілісності й водночас розвитку останньої14 . Адже філософія укорінена в соціально-культурній системі, є підставою її існування. Філософія допомагає людині дізнатися про світ, та можливості співіснування його з людством, але тільки на теоретичному рівні. Здійснити це практично людина може через соціокультурну систему.
Завантажити реферат