Сторінка
2

Соціальна норма

Таким чином, соціальні норми — засіб формування і утвердження особистості, реалізації її творчих можливостей, соціального контролю за її діями. Зрозуміло, що у різних країнах, у різних суспільних умовах нормативний контроль може бути демократичним або антидемократичним, гуманним або антигуманним, гнучким чи жорстким.

Життєва позиція особистості

Суспільне середовище, потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні норми, а також певним чином спрямовані емоції зумовлюють формування та існування життєвої позиції особистості. Життєва позиція особистості включає в себе її орієнтацію у навколишньому світі, у навколишньому середовищі, у тому числі ціннісну орієнтацію, її ставлення до інших людей, установку і готовність до здійснення певних дій, форми і способи цього здійснення.

Процес формування життєвої позиції особистості включає в себе великий комплекс об'єктивних і суб'єктивних умов та процесів, серед яких — засвоєння особистістю певного світогляду, різноманітних знань, вироблення переконань, соціальних і професійних навичок, розвиток міжособових відносин, прилучення її до трудової та громадсько-політичної діяльності.

Наукової класифікації життєвих позицій у філософській літературі поки що немає. Але в окремих дослідженнях згадуються: активна — пасивна, критична — некритична, пристосовницька, істинна — хибна, суперечлива — несуперечлива, нова — стара, прогресивна — реакційна, мілітаристська — антимілітаристська, економічна, соціальна, політична, правова, громадянська, моральна, художня, релігійна, світоглядна і т. ін. Все це різновиди життєвої позиції особистості. Можуть мати місце різні поєднання тих чи інших життєвих позицій. Так, у літературі часто вживається поняття "соціально-політична позиція".

У міру накопичення дослідницького матеріалу мають бути створені наукова класифікація і типологія життєвих позицій особистості, вироблені чіткі критерії та основи їхнього поділу. Але це, повторюємо, справа майбутнього, яка не є предметом нашого викладу.

Детальніше про поділ: активна — пасивна життєва позиція. Такий поділ виражає міру, ступінь участі особистості у вирішенні як власних проблем, так і проблем суспільства, соціальних спільностей. Є різні градації життєвих позицій за критерієм ступеня участі у розв'язанні проблем: високий, середній, низький рівень активності, перехід її в пасивність і т.д. Особистість у залежності від впливу навколишнього середовища, своїх потреб, інтересів, світогляду, цінностей, ціннісних орієнтацій, морально-психологічних установок, переконань, рівня знань і багатьох інших факторів займає в принципі або в даній конкретній ситуації щодо даного суспільного явища чи процесу певну життєву позицію, котра може бути активною або пасивною.

Особистість за своєю суспільною природою активна, зокрема щодо своїх інтересів. Але щодо вимог інших людей справа з активністю значно ускладнюється. Під впливом суспільства, держави, традицій, громадської думки, авторитету старших, соціальної групи або її керівника, під прямим або опосередкованим тиском інших людей особистість може коригувати свою активність, спрямовувати її в русло вимог цих суб'єктів або суспільних інститутів, пристосовувати деякі свої інтереси до інтересів інших, ставати поступливою, податливою і навіть покірною, тобто займати пасивну щодо інтересів інших життєву позицію. Таку форму вираження позиції особистості, для якої характерні пасивність, некритичність, податливість, пристосуванство щодо впливу на неї оточення, називають конформізмом. Є кілька різновидів конформізму. Виділимо три з них. Конформізм може виражати: 1) пристосовницьке ставлення особистості до вимог іншої, звичайно авторитетної, впливової особистості (особистісно-автори-тарний конформізм); 2) таке ж ставлення до вимог великої, середньої або малої соціальної групи, до якої вона належить (внутрішньогруповий конформізм); 3) таке ж ставлення до вимог суспільства, його інститутів, панівних суспільних груп, держави (суспільний або соціальний конформізм).

Поняття конформізму часто зіставляють з поняттям нонконформізму. Перше фіксує пасивну життєву позицію особистості, друге — активну.

Діяльність

Особистість діє відповідно до своїх потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, характеру і змісту своєї життєвої позиції та вимог соціальних норм.

Основні характеристики діяльності: її цілі, умови, засоби, мотиви, стимули і власне процеси їхньої реалізації і використання, результат цієї діяльності. Щодо цілей, то вони є відображенням вимог згадуваних потреб, інтересів, норм, змісту і характеру ціннісних орієнтацій, життєвої позиції особистості.

Цілеспрямована діяльність є суттєвою, невід'ємною рисою, характеристикою людини. Без неї неможливе існування людського роду. Вона являє собою основу культури, рушійну силу розвитку суспільства, людської спільності — нації, соціальної групи, колективу, громадської організації, сім'ї та особистості. Тому суспільство, соціальна спільність, індивід являють собою суб'єкти діяльності.

Діяльності належить вирішальна роль у впливові предметів природного та соціального світу на особистість. Механізм впливу тут приблизно такий. Ці предмети у процесі діяльності перетворюються із однієї своєї форми на іншу і чинять новий, досить сильний вплив на людину. Дія відбувається таким чином. Діяльність суспільства та діяльність соціальної спільності чинять вплив на діяльність індивіда і на його численні різноманітні риси. Одні риси під цією дією змінюються досить сильно, інші — незначним чином, треті — деградують. Під впливом діяльності можуть виникати і нові риси даної особистості, яких раніше не було.

Відомо багато видів діяльності. Її класифікують за різними основами. Діяльність буває практична та духовна, фізична та розумова, моральна та аморальна, законна та незаконна, корисна та безкорисна, прогресивна та реакційна, колективна та індивідуальна, активна та пасивна, творча та нетворча й ін. Слід відзначити різноманітність видів людської діяльності за її сферами. Це трудова, освітня, споживча, громадська, політична, ігрова діяльність та ін. Особливо слід виділити таку форму діяльності, як спілкування. Специфіка поняття "спілкування" полягає в тому, що воно відображає не просто дію людей, а взаємодію між ними, і таку форму взаємозв'язку, яка виникає у процесі спільної дії для досягнення певних цілей.