Сторінка
2
“Питання, що стосуються суб'єкта й об'єкта, їхнього розходження і їхніх єдностей повинні ставиться скоріше як функція часу, ніж як функція простору”. У тривалості, у якій ми розглядаємо наші дії, маються розділені елементи, але в тривалості, у якій ми фактично діємо, наші стани розчиняються в друг другу. Тривалість є той самий матеріал дійсності, що знаходиться у вічному становленні, ніколи не будучи чим- те закінченим.
Насамперед, тривалість виявляє себе в пам'яті, тому що саме в пам'яті минуле продовжує існувати в сьогоденні. Таким чином, теорія пам'яті здобуває велике значення у філософії Бергсона.
Бергсон говорить, що поняттям “пам'ять” звичайно поєднують дві радикально відмінні речі, цьому розходженню Бергсон приділяє особливу увагу. “Минуле переживає себе,- пише він,- у двох різних формах: у- перших, у виді рухових механізмів, у- других, у виді незалежних спогадів”. Наприклад, про людину говорять, що він пам'ятає вірш, якщо може повторити його напам'ять, тобто, якщо він придбав деяку чи звичку механізм, що дозволяють йому повторити раніше пророблену дію. Але він міг би, принаймні теоретично, бути здатним повторити вірш, і не пам'ятаючи тих попередніх випадків, коли він читав його раніш. У такий спосіб цей вид пам'яті не включає усвідомлення минулих подій. Другий вид, що тільки один і заслуговує назви “пам'яті”, представлений спогадами, тих окремих випадків, коли людин читав вірш, причому кожен випадок не схожий на інші випадки і зв'язаний з визначеною датою. Це не питання звички тому що кожна подія відбувалася тільки один раз і зробило враження відразу. Передбачається, що якимось чином усе, що коли-нибудь з нами траплялося, запам’яталося, але, як правило, доходить до свідомості тільки те, що корисне. Удавані провали в пам'яті, як доводить Бергсон, є в дійсності провалами не психіатричної пам'яті, а моторного механізму, що вводить пам'ять у дію. Цей погляд підтверджується розглядом фізіології мозку і явищами втрати пам'яті, з яких, як затверджує Бергсон, випливає, що щира пам'ять не є функцією мозку.
“Пам'ять” у принципі повинна бути силою, абсолютно незалежної від матерії. І якщо дух є реальність, те саме тут у явищі пам'яті, ми можемо експериментально ввійти з ним у зіткнення”.
Чиста пам'ять для Бергсона протилежна чистому сприйняттю, стосовно якого він займає ультрареалістичну позицію. Чисте сприйняття утвориться дією, що спонукує, його дійсність лежить у його активності. Саме таким шляхом мозок виявляється зв'язаним зі сприйняттям, тому що він не є інструментом дії. Можна укласти, що якби не мозок, ми могли б сприймати всі, але насправді ми сприймаємо тільки те, що нас цікавить.
Тепер повернемося до чи інстинкту інтуїції які протиставляються інтелекту. Бергсон хоче змусити інтелект звернутися на самого себе, і розбудити потенційні можливості інтуїції, що у ньому усе ще дрімають. Відношення інстинкту до інтелекту порівнюється з відношенням зору до дотику.
Істотна особливість інтуїції полягає в тому, що вона не розділяє світ на окремі речі, як це робить інтелект. Інтуїція охоплює різноманіття, але це різноманіття взаємопроникаючих процесів, а не просторово зовнішніх тел. Насправді речей не існує. Такий погляд на світ здається інтелекту важким і неприродної, простий і природний для інтуїції. Пам'ять не дає прикладів того, що мається на увазі, у пам'яті минуле продовжує жити в сьогоденні і пронизує його. Ні будь розуму мир був би вічно умираючим і знову народжується, у минулого не було би реальності, і тому не було би минулого. Саме пам'ять, зі своїм бажанням усі співвідносити, робить минуле і майбутнє реальним, і тим самим створює щиру тривалість і час. Тільки інтуїція може осягти це змішання минулого і майбутнього; для інтелекту вони залишаються зовнішніми.
Навчання Бергсона про волю і його вихваляння дії тісно зв'язані з достоїнствами інтуїції. Аргументи проти волі ґрунтуються частково на допущенні що інтенсивність психічних станів є кількість, яку можна вимірити, принаймні в теорії. Спростування цього погляду Бергсон почав у першому розділі своєї книги “Час і воля волі”. Він робить висновок, що щира воля можлива. “Ми вільні, коли наші учинки випливають з нашої індивідуальності коли вони неї виражають, коли вони мають з нею така ж невизначена подібність, яке іноді буває між художником і його утвором”.
Основою філософії Бергсона, оскільки вона представляє щось більше, ніж просто поетичний і образний погляд на світ є його навчання про простір і час. Навчання про простір потрібно йому для того, щоб засудити інтелект. Якщо ж йому не удасться засудити інтелект, то інтелекту удасться засудити його, тому що між ними війна.
Навчання про час необхідно Бергсону для захисту волі, для його навчання про "вічний потік" і для усього його представлення про відносини духу і матерії.
Теорія простору Бергсона повно і чітко викладена в його книзі "Час і воля волі" і належить до найбільш ранніх частин його філософії. Бергсон у ній затверджує, що поняття "більше" і "менше" містять у собі простір, що більше містить у собі менше. Він дає ясне представлення "Начебто можна говорити про величину там, де немає ні множинності, ні простору". У наступній главі він висунув ту ж тезу, але щодо чисел. "Як тільки ми хочемо представити число а не просто чи цифри слова ми змушені звернутися до просторового образа." У твердженні приведеному вище Бергсон плутає три різних речі, а саме:
1. Число як загальне поняття застосовне до різних чисел.
2. Власне різні числа.
3. Різні сукупності, до яких застосовні різні числа.
У роботах Бергсона часто згадується математика і наука, і невдумливому читачу може показатися, що ці згадування сильно зміцнюють позицію Бергсона. У тім, що стосується математики, Бергсон навмисне віддає перевагу традиційним помилкам в інтерпретації більш сучасним поглядам, що переважають серед математиків в останні 80 років. Крім уже розглянутого нами поняття про число, головний пункт, у якому Бергсон торкається математику - це його заперечення того, що він називає "кінематографічним" представленням про світ. Відповідно до нього математика тлумачить зміни, навіть безупинні зміни як утворені серії станів; Бергсон, навпаки, затверджує що ніяка серія станів не може дати представлення про те, що безупинно, і що річ, що змінюється, ніколи не знаходиться ні в якому стані. Щира зміна може бути пояснено тільки за допомогою щирої тривалості , що містить у собі взаємне проникнення минулого і сьогодення. Таким чином, довід Бергсона проти математичного погляду на рух зводиться просто до гри слів.
Завантажити реферат