Сторінка
2

Чи має сенс життя людини ?

2. Життя як втілення смислу. Інший, альтернативний шлях осмислення людиною власного буття передбачає пошук у зовнішньому світі або ж у духовній сфері якихось готових ідеалів, планів, рецептів, схем, які мали б заздалегідь визначати людське життя, надаючи тим самим йому певної осмисленості. Нерідко люди вважають, що прожити своє життя «недаремно», «правильно» – значить присвятити його неухильній реалізації того чи іншого попереднього задуму; відсутність подібних ідеальних настанов. так само як і будь-які відступи від них, сприймаються як життєва катастрофа.

« Таємниця буття людського. – читаємо в романі Ф. Достоєвського «Брати Карамазови», – не в тому, щоб тільки жити. а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться па землі, хоча б навколо неї все були хліби».

Переконливо на перший погляд, чи не так? Тим знаменніше, що наведені красиві слова в романі виголошує не хто інший, як . Великий інквізитор, про збіг думок якого з думками самого письменника навряд чи можна говорити всерйоз. В чому з Інквізитором з «поеми» Івана Карамазова безперечно можна погодитися – це те, що людині з сумлінням, справді, в житті потрібен якийсь духовний зміст, що існування цілком безсмислене для неї гірше, ніж сама смерть. Проте думка Інквізитора сягає далі. «Тверді уявлення» про сенс буття важливі й цікаві для нього тому, що. спущені людині заздалегідь згори (а не вироблювані нею самою в безперервному діалозі зі світом), вони стають одним з найвірніших засобів перетворення людської істоти на своєрідний духовний автомат, слухняну маріонетку, позбавлену свободи волі – цього, як вважає Інквізитор, найважчого тягаря, від якого впродовж усієї своєї історії страждає людство.

3. Спілкування як здобуття життєвого смислу. Як перший, так і другий розглянуті нами напрями встановлення сенсу людського буття в основі своїй, як прийнято говорити в сучасній філософії, монологічні. Це означає, що вони передбачають лише один-єдиний «логос», єдине джерело осмислення – в першому разі діяльність самої людини, в другому – ті чи інші відокремлені від цілісності буття ідеали або ціннісні взірці, що є замкнутими, начебто «сліпими» для будь-яких інших можливих смислоутворюючих впливів. Фіксується певний смисловий центр, відносно якого людина формулює своє життєве завдання, котре зводиться до утвердження того, що з даного центру походить, – у першому разі до самоутвердження через власну діяльність, у другому – до утвердження деяких обраних ідеалів, цінностей, тощо.

3. Особистість у пошуках сенсу життя

Всі людські імпульси суть не більше ніж явища її життя, за якими "криється" дещо істотне: сенс життя, проблема щастя, неминучість смерті тощо. Так ось, будь-яка людина реагує на внутрішні та зовнішні явища свого життя відповідно до своєї сутності. Буття як дещо загальне відповідним чином реагує на діяльні акти за принципом: характер діяльності виходить з характеру буття. Тому сутність останнього не може мати емпіричний характер, хоча і визначається-таки людською діяльністю, але яка має соціальне, а не індивідуальне значення.

Духовний аспект здоров'япередбачає розуміння нами цілісності особистості, визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума й у спілкуванні з оточуючими. Невід'ємною частиною духовного здоров'я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.

Здоровий спосіб життя людини допомагає їй зрозуміти, у чому полягає сенс життя. Він виховує певною мірою співчуття, доброзичливість, терпимість до оточуючих. Здоровий спосіб життя також сприяє самореалізації особистості. Спосіб самореалізації індивіда залежить від його устремлінь, а також від шкали моральних цінностей, яка склалася в його уяві.

Отже, здоровий спосіб життя сприяє зміцненню соціального здоров'я особистості та суспільства в цілому. Він включає в себе цінності високого порядку, оскільки спрямований на гуманізацію й активізацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особистості.

4. Життєвий шлях людини

Як вiдомо, людина народжується на свiт з певним потенцiалом життєвих сил та волею. Подальший її розвиток вiдбувається в спiльностi людей, у моральному континуумi, де разом з фiзичними дiють духовнi, космiчнi закони буття. Закладений природою особистий енергетичний потенцiал прагне реалiзацiї. I кожен досягає цього залежно вiд умов, якi склалися в реальному життi для особистiсного розвитку.

Життя людини схематично можна уявити як сходження до вершини. У кожного своя вершина i далеко не всi розумiють, що необхiдно робити новий крок, долаючи iнертнiсть.

Що стосується руху вперед, то тут варiантiв у нас два. Або людина рухається вперед, розв'язуючи свою iндивiдуальну задачу, i при цьому вона почуває себе здоровою та натхненною. Або пiд впливом шкiдливих соцiальних стереотипiв та iррацiональних вiрувань людина зупиняється, не докладаючи зусиль для подолання нової сходинки буття, i, таким чином, потрапляє в порочне коло неврозiв, комплексiв, патологiзує власне життя i життя своїх близьких. Таким загалом, кожна подiя в життi людини поряд iз побутовим та соцiальним значенням, має свiй сенс i з погляду цiлiсностi її життя.

Творча реалiзацiя життєвого потенцiалу людини є основною передумовою фiзичного здоров'я та психологiчного благополуччя. Слiпе некритичне наслiдування соцiальних стереотипiв, норм i правил приводить людину до небажаних подiй.