Сторінка
5
4. Основні принципи метафізики Р.Декарта
Один з найвизначніших представників філософії XVII ст. французький мислитель Ре не Декарт (1596-1650 рр.) народився в невеличкому містечку Ляе на півдні Франції в сім'ї дворянина. З десяти років навчався в єзуїтській школі, де викладались переважно гуманітарні предмети.
Після закінчення школи вивчав право, медицину, філософію, математику в університетах Франції, Голландії. Слу жив в армії вільнонайманим. Більшість творчого життя (близько 20 років) Рене Декарт провів в Нідерландах. Учений широкого діапазону: математик, фізик, механік, фізіолог, психолог і, нарешті, філософ. Основні філософські ідеї відображені в працях «Міркування про метод», «Роздуми про першу філософію», «Першоосновифілософії» та ін.
Ренесансна думка XVII ст. розвивалася під впливом двох основних духовних центрів - Єрусалима та Афін, символізують мудрість одкровення - Біблію або Священне писання, і мудрість знання - філософські системи античних мислителів. Утвердилась концепція; двох істин, що викладені в двох книгах - Біблії і Книги природи. Рене Декарт виходив саме з такої концепції, що не могло не вплинути на світогляд. Визнавав існування Бога як творця двох самостійних співіснуючих субстанцій - матерії (протяжності) і розуму. Більшість наукотворчої діяльності присвячена вивченню «Книги природи». Співставляючи значення почуття і розуму в пізнанні, віддає перевагу розуму, тобто виступає як раціоналіст. Мислення, за Рене Декартом, атрибут людини, його сутністна характеристика, критерій існування людини як розумної істоти. «Я мислю, отже я існую», - проголошує філософ. Людина мисляча - це втілення двох субстанцій - Матерії (тіло) і Духу (розум) - головний предмет пізнання. Пізнаючи себе, людина пізнає весь світ.
У праці «Першооснови філософії» Рене Декарт розглядає предмет і завдання філософії. Філософія - це мудрість, досконале знання всього того, що може пізнати людина. Оволодіння знанням і є філософствування, тобто дослідження перших причин або першооснов. Такими першоосновами є, по-перше, визнання існування суб'єктом самого себе; по-друге, визнання існування Бога як першопричини всіх речей; по-третє, визнання існування двох субстанцій - тілесної (матерія) і духовної (розум); по-четверте, визнання існування знання в розумі, що передує досвіду - так званих вічних істин (наприклад, «ніщо не виникає з нічого» та ін.), нарешті, по-п'яте, критичне ставлення до існуючої спадщини - радикальний перегляд існуючих у науці понять («піддавай усе сумніву») на основі критерію їх ясності і виразності для розуму. Головним завданням філософії Рене Декарт, як і Френсіс Бекон, вважає вироблення наукового методу мислення і пізнання світу людиною, порівнює метод зі світильником, що допомагає знайти правильний шлях людині, яка рухається у темряві. Мало мати добрий розум, головне - добре його застосовувати.
У праці «Правила для керівництва розумом» філософ визначає суть методу: «Під методом розумію достовірні і легкі правила, суворо додержуючись яких, людина ніколи не сприйме нічого неістинного за істинне і, не витрачаючи марно ніякого зусилля розуму, але постійно крок за кроком примножуючи знання, прийде до істинного пізнання всього того, що буде здатна пізнати». Рене Декарт передбачав розробити понад тридцять правил пошуку істин, але згодом дійшов висновку, що досить лише чотирьох за умови їх суворого дотримання. Подібно до того, як численність законів інколи призводить до виправдання вад і державою краще керувати, якщо законів небагато але їх суворо дотримуються, так і в пізнанні можна задовольнитися небагатьма правилами, якщо їх послідовно дотримуватись. Перше правило Рене Декарта: ніколи не вважати щось за істинне поспішно і упереджено, брати до розсуду тільки те, що мислиться розумом ясно, виразно і не викликає ніяких сумнівів. Мова йде про таку форму осягнення достовірності істини, як інтелектуальна (раціональна) інтуїція. Якщо Френсіс Бекон очищення розуму від спотворень пізнання намагався вести через досвід, чуттєву діяльність, то Рене Декарт - апеляцією до розумової само-очевидності істин. Такий спосіб перевірки тих чи інших положень широко використовується у науці (особливо в математиці), лежить в основі аксіоматичного знання. Але і такий метод не застраховує вченого від помилок у визначенні істини, тому що практично досвід лише опосередкований. Друге правило: ділити кожне явище, що пізнається, на стільки частин, скільки треба, щоб раціонально перебороти труднощі в пізнанні всього явища повністю, цілісно. Мова йде про використання аналізу як основного і дуже продуктивного способу мислення і пізнання. Трете правило: рухатися поступово від найпростіших, що можна легко перевірити, положень до найскладніших. Це, по суті, орієнтація на використання дедукції в пізнанні. Але мова йде не про ту дедукцію, до якої вдавалася схоластика і яка не завжди приводила до якісно нового знання, а про поступову акумуляцію істинно нового знання шляхом поступу від простого до складного у пізнанні. Нарешті, четверте правило: досліджуючи ті чи інші явища, завжди необхідно складати повні переліки, всеохоплюючі огляди. Це дає впевненість, що нічого не пропущено в процесі дослідження. По суті, тут мова йде про раціональну індукцію, тобто про необхідність перевірки нових висновків, що одержані дедуктивним способом для досягнення повноти знань. Звичайно, Рене Декарт услід за Френсісом Беконом намагається перебороти споглядання, в основі догматичного методу пошуку істини в науці. Будучи математиком, суворо і послідовно дотримується філософії, розробляє аналітико-систематичну і дедуктивно-індуктивну методологію пізнання.
Завантажити реферат