Сторінка
4

Вчення Платона про ідеї

Відносність і взаємозв'язок.

Жодна частина Всесвіту не є важливішою, ніж інша, і властивості однієї частини визначені властивостями решти частин.

Всесвіт не має ні краю, ні центру; він кінцевий, але не має меж.

Уявлення про наявність всього в кожному і кожного в усьому, в сучасній фізиці можна виразити словами: кожна частка вміщує в собі всі інші частки.

Основна ідея Картезіанської парадигми — упевненість, що складні системи можна зрозуміти, знаючи їхні частини,— виявилась помилковою.

Подрібнення цілого і послідовний аналіз не дозволяють зрозуміти його природу, а самі складові можуть бути зрозумілі лише з точки зору і в контексті цілого. У світі все взаємопов'язане. Усередині будьякої системи, космосу — одночасно відбувається безліч процесів, які неможливо охопити, тому що все одночасно впливає й взаємодіє з усім. Процеси, що відбуваються в природі, мають не лінійний, а циклічний характер. Завжди спостерігається зворотній зв'язок, і це дозволяє говорити про самоорганізацію й еволюцію систем. Вивчення світу передбачає міждисциплінарний, еклектичний і синтезуючий цілісний підхід.

Кузанський перш за все неоплатонік і ідеї, які ми зустрічаємо в його працях, не нові. Мова йде про відродження добре забутого старого. Подібне відбувається й сьогодні. Якщо Кузанський відмовляється від схоластики, то сьогодні спостерігається відмова від картезіанської парадигми. Як і в часи Кузанського, так і сьогодні відбувається неповоротне реформування фундаментальних уявлень про світ і людину. Усе рухається, все повертається на кола своя. Нашому часу також потрібне своє відродження й свій гуманізм, відродження прадавніх вчень про єдність, цілісність світу та гуманізм, який зміг би відновити віру в Бога, віру в людину й віру в майбутнє.

3. Натурфілософія Шеллінга

Сучасники, як і наступні покоління, часто давали Фрідріху Шеллінгу (17751854 рр.) незвичайні характеристики. Математик Карл Гаус казав, що при читанні Шеллінга в нього «волосся ставало дибом». А біолог Маттіас Шлейден називав Шеллінга «філософським Каліостро».

У 1801 р. Фрідріх Шеллінг заявляє про «свою систему», в основу якої покладено принцип тотожності ідеального і реального. Повний і послідовний виклад шеллінговської системи знаходимо в курсі лекцій з філософії, прочитаному Фрідріхом Шеллінгом у Вюрцбурзі, який потім видано. Курс філософії поділений на три частини: загальна філософія, натурфілософія і ідеальна конструкція світу. У вступній, загальнофілософській частиш мова йде про принцип тотожності ідеального і реального, що далі конкретизується в натурфілософії.

Справжня суть речей не душа і не тіло, а тотожність того та іншого. Конкретизація центрального принципу філософії Фрідріха Шеллінга не випадково віднесена ним до розділу «Натурфілософія». Термін натурфілософія впроваджується для визначення форми розуміння природи. Натурфілософія є альтернативною теоретичному природознавству.

Фрідріх Шеллінг формулює три принципи натурфілософії: поперше, природа матерія єдина. В ній немає абсолютних якісних різниць, які раніше називали різноманітними субстанціями або першоелементами, що не розкладаються, і якими із давніхдавен звикли вважати повітря, воду, вогонь; подруге, природа розвивається і змінюється. Природа не тільки продукт, а є продуктивність, абсолютна діяльність. Ступені розвитку природи це її потенції (можливості); потретє, в основі вчення про природу лежить принцип загальної подвійності. Життя є єдність двох процесів розпаду і відновлення речовин. Подвійність у кожному живому тілі постійно підтримує оновлення матерії. Зрозуміло ж, природа (матерія) для Фрідріха Шеллінга це єдине ціле, що розвиває подвійність і є джерелом постійного оновлення. Природа, основа всього існуючого, є «велика філософська таємниця». Іншими словами, для Шеллінга, як і для Канта, Фіхте, предмет філософії суть творчого діяльного початку в світі. Фрідріх Шеллінг говорить, що природа здійснює у розвитку коло її розвиток є одночасно і пізнання природою самої себе. Природа повертає до себе в людському розумі інтелігентність. «Розумні людські встановлення», насамперед «правовий порядок», називає другою природою. Свій же завершений вислів продуктивна сила природи знаходить у художній творчості. Художня творчість мистецтво вище науки і філософії.

Головна хиба філософії в тому, що не спроможна бути загальнодоступною, перебуває за межами звичайної свідомості, а естетичне доступне будьякій свідомості. Крім того, філософія захоплює лише частину людини, підіймаючи її до висот, тоді як мистецтво спроможне підняти вгору цілісну людину. Ідеал Фрідріха Шеллінга єдність мистецтва і філософії, науки і поезії, подібно тому як в античній міфології. Шеллінг пророкував появу нової міфології, в якій співпадають дух і природа, реальне і ідеальне абсолютного творчого початку людського життя. Разом з тим у Шеллінга так само, як і в Канта, але значно ширше, вимогливіше, поетичніше звучить думка про те, що природа не мала б досконалості без розуму, відповідно і без людини. Адже нова міфологія, за задумом Шеллінга, має не тільки стати шляхом діяльності людського розуму, але й стати сама новою, а саме, інтелігентною природою людини. Стати імпульсом духовної дії, творчим початком, зміст якого в тому, що завдяки духовній природі людина може перевершити природу, а отже, стати вільною. Воля визначалася як перевищувана ступінь природи, подолання як знаходження природної могутності і досконалості прироДних можливостей і багатства.

У пізнього Фрідріха Шеллінга міркування про природу і волю перетворилися в протестантську міфологію любові. Воля це перемога любові, а саме, Бога над природою, найбільше зло якої Смерть. Розум, що став любов'ю, ніби переборює сліпоту і несвободу, пануючи в стихійній творчості природи. Світ волі виявляється надприродним світом, а світ любові — світом надрозумовим. І Шеллінг, так саме як і Кант, знаходить тільки одну сферу перемоги духа над природою: розуму над самим собою сферу релігійних цінностей. Чим ближче Кант і Шеллінг підходили до розумного визначення волі як сфери надприродної, особливого життя людини, тим глибше виявлявся розрив між природним і розумновільним, між розумом і його релігійноетичнимвтіленням. Проблему відчув уже Фіхте, відмовившись взагалі розглядати сферу природного і просто розумного.