Сторінка
2

Наукове мислення та його структура

Таким чином, тiльки при необхiдностi змiнити (а не замiнити) протікаючи процеси виникає потреба послiдовного перетворення у го­­­ловi схеми суджень про процес, щоб отримати схему процесу змiни процесу.

Важливiсть цього висновку можна пiдкреслити наступним. Осмислен­­­ня означеного дозволяє зрозумiти, що не можна вимагати вiд пiзнан­­­ня свiту безпосередньо реалiзовуваних алгоритмiв вирiшення прак­­­тичних проблем, бо знання про свiт можуть слугувати людинi тiльки для змiни знань про способи розумової та практичної дiї. Тобто, знання про властивостi свiту потрiбнi лише суб'єкту, що мислить, а бiльше нiкому.

Так само, дане осмислення дозволяє зрозумiти i наступне: оскiльки знання про свiт виступають лише засобом змiни уявлень про способи успiшної дiї, тобто використовуються функцiонально (або "практично", як кажуть прагматисти), вони "не входять" до такого результату мислення як знання схеми чи план дiй.

Завдяки тому, що проблеми чи задачi можуть вирішуватись iз зас­­­тосуванням рiзних знань, вони iнодi вирiшуються рiзними способами. Але все розмаїття рiшень обмежене наявними для людини поняттями ­­­схемами з'єднання уявлень в деяке несуперечливе судження.

У зв'язку з цим може виникнути думка, що дослiдження природи принципово вiдрiзняється вiд логiчного конструювання, оскiльки явище, причина котрого шукається або дослiджується, вже є вiдомим до початку дослiдження, а отже уявлення про нього, а не схеми, ке­­­рує зв'язками одних уявлень з iншими. Проте, ця думка не влаштовує нас як зразок дрiмучого емпiризму. Вийшовши за межi настанов то­­­тального емпiризму ми одразу виявляємо, що i в процесi наукового дослiдження також здiйснюється конструювання нових схем з'єднання уявлень про об'єктивну реальнiсть. Це особливо добре видно при пiзнаннi процесiв, що безпосередньо не сприймаються чуттями (електродинамiка, квантова фiзика, бiохiмiя тощо).

Враховувати впливовiсть фiлософської концепцiї , що "змiстовний [а не формальний] пiдхiд до вивчення форм знання базується на ото­­­тожненнi форми знання з категорiальною структурою" [17.-с.10] не завадить провести розмежування мiж категорiальнiстю та семан­­­тичнiстю, оскiльки у своїх дослiдження В.А.Рижко явно протиставляє категорiальнiсть лише логiчному синтаксису. Таке розмежування має особливий сенс якщо звернути увагу на наступне зауваження автора цитованого мiркування: "Зрозумiло, категорiї не вичерпують форми наукового знання, тим паче, що вони є основою будь-якого мислення, не лише наукового" [17.-с.10]. Аналiз можливих висновкiв iз наведе­­­ного зауваження дозволяє розглянути гiпотезу про семантичну приро­­­ду наукового знання, що може мати з формами знань взагалi спiльнi категорiальнi та синтаксичнi структури. Синтаксис, наприклад, може мати суто технiчне застосування, з яким ми маємо справу в iнформа­­­тицi, побутовiй кiбернетизацiї, коли споживачу комп'ютерних техно­­­логiй наукова картина свiту не дана. Найчастiше така мiстифiкацiя зустрiчається у малоосвічених кiбернетикiв.

Таким чином, до знань, якi слугують для перетворення знань про рiзнi способи розумових та практичних дiй, в результатi змiни яких отримуються новi уявлення про можливi властивостi дiйсностi, маємо вiднести найскладнішу частину структури знання, що вивчає логiчна семантика. Звернення до семантики, проведене нами при подiлi мис­­­лення на три складовi частини, передбачає врахування, що мова йде про процес мислення на тлi пiзнання об'єктивної дiйсностi, бо за iнших обставин модель думки не матиме нiякого вiдношення до проб­­­лем фiлософiї науки. Тому враховуючи проблематику семантичного iдеалiзму та реалiзму, семiотики та семантичного антиномiзму ми вiдокремлюємося вiд їх основоположної концепцiї, яка ототожнює логiко-семантичнi мiркування з вiдношенням виразiв логiчної мови до позначуваних ними об'єктiв i змiсту, логiчних структур до дiйсностi.

З нашої точки зору не може бути незалежної логiко-синтаксичної структури мови по вiдношенню до її змiсту. Змiстовне оперування словами незалежне вiд їхнього змiсту, навiть для математикiв та кiбернетикiв є нiсенiтниця, яка спростовується прикладами зворотної логiки iнтелектуальної iнтуїцiї, що була запропонована конвенцiалiстами. Справа полягає у тому, що для мислення дiйснiсть представлена знаннями про процеси, в результатi змiни яких вини­­­кають явища та подiї; наукове (а не мiстичне чи магiчне) оперуван­­­ня словами завжди залежне вiд їхнього змiсту. В мисленнi вiдбу­­­вається відношення одних знань до iнших знань, а вiдношення знань до дiйсностi вiдбувається за межами мислення та логiчних структур. Треба усвiдомлювати, що не наука, а магiя та мiстицизм будуються на уявленнi про безпосереднiй зв'язок слова i дiйсностi. Наукове мислення має уявлятися через схему зв'язку слова i образу, слова i мислення, де мисляча iстота (iстота, що здатна змiнювати саму се­­­бе) зi своїми життєвими та iнтелектуальними проблемами стає у вiдношення до дiйсностi.

"3" Знання про своє незнання, тобто усвiдомлена проблема, зада­­­ча, питання, якi надають процесовi мислення певної спрямованості.

Виявлена фiлософськими дослiдженнями категорiальних структур мислення, що систематично проводилися в Iнститутi фiлософiї Ака­­­демiї наук України, взаємозв'язаннiсть категорiй та форм людської дiяльностi, де категорiї виступають як результат синтезу попе­­­реднього досвiду (на нашу думку виключно iнтелектуального), постiйно породжує протирiччя: щоб бути знаряддям пiзнання, дiяль­­­ностi, категорiї повиннi бути вже наявними до початку дiяльностi [Див.:18. -с.258]. Як знаряддя думки, категорiя - готовий засiб, i в цьому розумiннi є апрiорною, передуючою тому чи iншому досвiду, а не витiкаючою з нього.