Сторінка
3

Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу

Саме спроба емпiрiокритицизму знайти визначення знання у якостi об'єкта емпiричного аналiзу знайшла всебiчну пiдтримку серед рiзних представникiв iндуктивiзму.

Прикладом визначення знання у якостi об'єкта емпiричного аналiзу може слугувати фiлософiя логiчного атомiзму, яка була вперше викладена у книзi Бертрана Рассела "Наше пiзнання зовнiшнь­­­ого свiту як область застосування наукового методу в фiлософiї" (1914), а потiм - у лекцiях "Фiлософiя логiчного атомiзму" (1918). Формування її проходило не без участi Людвiга Вiтгенштейна. У свою чергу, в завершеному виглядi iдеї логiчного атомiзму були викла­­­денi у "Логiко-фiлософському трактатi" Вiтгенштейна (1922), руко­­­пис якого був надiсланий Расселу автором одразу ж пiсля закiнчення першої свiтової вiйни.

Для атомiстiв визначальним стало питання: чому всi фiлософськi вчення, що будувались на основi рiзноманiтних "метафiзичних" поло­­­жень, неминуче руйнувались? Проблема ускладнювалася тiєю обставни­­­ою, що нi прагматизм, нi перший та другий позитивiзм, зi своїм тотальним емпiризмом, не здатний заперечити наукового значення "чистої геометрiї", яка не має справи з емпiрично даними предмета­­­ми. Логiка, у свою чергу, може претендувати на певну завершенiсть. В цiлому проблема залишається загальною: як ми приходимо до знан­­­ня, наприклад, геометрiї апрiорi? Вирiзнення логiчної та фiзичної точок зору веде до того, що чиста геометрiя повинна визнаватися апрiорною, але аналiтичною, а фiзична геометрiя (наприклад: Рiма­­­на) - синтетичною, такою, що спирається на апрiону, але не апрiор­­­ною.

Таким чином, хоча iндуктивiсти не можуть спростувати кантiвське тлумачення геометрiї як наслiдку апрiорної iнтуїцiї, вони можуть запропонувати логiчний аналiз, який спираючись на аналiтичний ме­­­тод повинен дозволити зробити сам апрiоризм предметом емпiричного дослiдження.

Аналiтичний метод, констатує Рассел, "здатний довести, що всi позитивнi докази на користь певної теорiї є помилковими i що менш неприродна теорiя здатна пояснити певнi факти" [16. -с.74]. Тут фактично присутнє пряме звернення до фалiбiлiзму, який розглядає теорiю виключно iнструментально. Доречi, iнструменталiзм за своїми предикативними визначеннями теорiї, демонструє тотожнiсть мiж емпiристським тлумаченням поняттям "теорiя" i поняттям "iнфор­­­мацiя", "iформацiйна система". Тобто, якщо факти можна тлумачити як знання про властивостi реально iснуючої дiйсностi, узагальнення фактiв потрiбно розглядати як iнформацiю, що має використовуватися виключно iнструментально. А про те що iнформацiя може ставати предметом емпiричного (iндуктивiстського) дослiдження про це вже давно вiдомо. Саме через цю пропозицiю Ч.Пiрса, фiлософiя залишає собi позитивну пiзнавальну функцiю: аналiз можливого логiчного конструювання свiту засобами математичної логiки з "чуттєвих да­­­них".

Так само, як i Дж.Е.Мур, Б.Рассел вважає "чуттєвi данi" корiнним поняттям вчення про пiзнання, як первинного, вiдправного даного у пiзнавальному процесi, на вiдмiну вiд "вивiдного" знання. При цьому вiн вiдносив до даних, водночас iз чуттєвими даними, та­­­кож i закони логiки, деякi факти пам'ятi та iнтроспекцiї.

Вчення Рассела про чуттєвi данi змiнювалося. Спочатку воно вис­­­тупало у формi визнання тотожностi "чуттєвих даних" i "чуттєво сприйнятих об'єктiв". Пiзнiше було залучено поняття "сенсибiлiя", тобто об'єкта, який має той же статус, що й чуттєве дане, але не є безпосередньо даним чиєї-небудь свiдомостi. Таку позицiю вiн обс­­­тоював у книгах "Наше пiзнання зовнiшнього свiту" та "Мiстицизм i логiка" (1917).

Наприклад, Рассел стверджував, що фiзика - це емпiрична наука, яка грунтується на спостереженнi та експериментi i припускає ве­­­рифiкацiю, тобто перевiрку своїх передбачень спостереженням та експериментом. Але що можна взнати за їх допомогою? "Нiчого, що стосувалося б фiзики, окрiм безпосереднiх даних чуття: певних кольорових плям, звукiв, дотикiв, запахiв тощо, якi мають певнi просторово-часовi вiдношення"[16. -с.117]. Об'єкти ж фiзичної нау­­­ки - молекули, атоми, електрони - досить вiдмiннi вiд цих чуттєвих даних, але можуть бути верифiкованими лише за їх допомогою.

Необхiдною i важливою складовою його мiркувань є принцип ве­­­рифiкацiї. Б.Рассел висловлюється так: "верифiкацiя полягає завжди у появi очiкуваного чуттєвого даного" [16. -с.422]. Необхiдним наслiдком такої позицiї стає положення про "факти" як "логiчнi атоми". Логiчнi атоми, якi слiд принципово вiдрiзняти вiд атомiв фiзичних, тобто логiчних конструкцiй iз чуттєвих даних, Рассел вважає деякими "кiнцевими елементами" логiчної структури мiрку­­­вань, що не може бути зведеною до конструкцiй з чуттєвих даних. До їх числа вiн вiдносить чуттєвi данi (пiзнiше - вiдчуття) та унiверсалiї (предикати i вiдношення). Логiчнi атоми - це кiнцевий пункт логiчного аналiзу, те безсумнiвне, або "факти", на що тiльки й може спиратись наука. Однак, вважає Рассел, не може бути хибних або iстинних фактiв. Хибнiсть та iстиннiсть - властивiсть винятко­­­во речень, що символiзують факти. Атомарне речення виражає "ато­­­марний факт", тобто логiчний атом, дещо далi неподiльне. Молеку­­­лярне речення фiксує деяке поєднання (кон'юнкцiю, диз'юнкцiю тощо) атомарних речень i може бути вираженим як функцiя iстинностi ато­­­марних речень, що входять в нього. Iнакше кажучи, iстиннiсть чи хибнiсть "молекулярного речення" визначається iстиннiстю чи хибнiстю "атомарних речень", що входять в нього. Iстиннiсть же або хибнiсть останнiх залежить лише вiд їх вiдношення до описуваних ними фактiв.