Сторінка
1

Проблема методу філософії Нового часу

Вступ

На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке опиралось на практичний досвід.

Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими потає питання про сутність і характер самого пізнаня, що приводить до підвищення значення гносеологічної орієнтації Нової філософії.

Якщо орієнтація на чуттєве і практичне пізнання провокується розвитком емпіричної науки, то намагання вияснити взаємозв’язок і взаємодії закономірно веде до збільшення раціонального розгляду, який ближче до Евклідової геометрії, ніж до арістотелево-схоластичної концепції. Тому з розвитком чуттєвого емпіричного пізнання світу розвивається і точне, раціональне, математичне мислення. Як емпіричне так і раціональне пізнання ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і проектуються на складальні основні напрями філософського мислення Нового часу.

В даній роботі зроблена спроба пояснити, що таке пізнавальний процес та метод пізнання, розглядається становлення наукової методології на першому, і на мою думку найголовнішому етапі, її зародженні. Цим і є цікава філософія нового часу. В рефераті охоплений перший період цієї епохи. В якій найяскравішими були два протилежні погляди на метод пізнання, це індукція Бекона та дедукція Декарта. Їхні філософські концепції цікаві тим, що були одні із перших у цьому напрямку філософії. Інші філософи того часу (Локк, Гобс, Берклі, Юм, Спіноза) не ставили перед собою основну мету – це винайдення методу. А філософія Джона Локка і Томаса Гобса біль стосується соціальних та політичних проблем. Але вони також, як і інші, відіграли звачну роль в історії філософії.

Реферат складається із двох основних розділів. В першому– обговорюєтья, що таке метод та процес пізнання. В другому представлені методології Френціса Бекона та Рене Декарта.

По даній тематиці мною була опрацьована література, список якої приведений в кінці реферату. В основному це були підручники по філософії та курси лекцій.

Пізнавальний процес та метод пізнання

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.

Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а “конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем” (дійсність, наявний стан речей), але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості. Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті звуків усної чи знаків письмової мови) існування.

Завдяки “перевдяганню”можливостей у мовну оболонку вони стають цілком доступними для аналізу і вибору, зберігаючи разом з тим свій “можливісний” статус існування. І, пізнаючий суб’єкт (вчений, мислитель тощо) безпосередньо нає справу саме із специфічним світом.

Говорячи про минуле (про те, чого вже немає в дійсності) або про майбутнє (про те, чого немає), ми фактично безпосередньо маємо справу із знанням про минуле чи майбутнє, яке відчутно існує для нас, у вигляді “мовної реальності”. Та й про типерішнє ми говоримо значною мірою маючи на увазі не стільки дійсні, скільки можливісні його аспекти.

З характиристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується, деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру – заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між істиною і заблудженням.

Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального. “Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і нераціональні засоби і прийоми пізнання.

Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки, особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).