Сторінка
1

Естетична культура та шляхи її формування. особливості та зміст естетичної культури особистості

Ключові поняття і терміни: естетична культура, естетич­на культура особистості, естетична культура суспільства, естетичне виховання, самовиховання

Найчастіше під естетичною культурою розуміють сукупність естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання. Струк­тура естетичної культури багатомірна. Вона містить естетичну свідомість людей, що відтворюється в ідеалах, потребах, наста­новах, смаках, поглядах, концепціях; естетичні моменти різних видів діяльності (у праці, побуті, під час спілкування, у суспіль­ному житті, спорті тощо); естетичне виховання V різноманітті сфер та засобів свого прояву. Залежно від соціальної значущості розрізняють естетичну культуру особистості, естетичну культу­ру соціальної групи, естетичну культуру конкретного суспіль­ства, естетичну культуру людства в цілому.

Співвідношення естетичної культури особистості та естетич­ної культури суспільства (або взагалі усього людства) визначаєть­ся тією мірою засвоєння естетичних цінностей, якою володіє кон­кретна особистість. Тому естетична культура особистості – це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства. Проте естетична культура являє собою грань загальних, універ­сальних людських відносин і тому виступає як міра універсаль­ності та гармонійності особистості. Ні інтелектуальний, ні емоцій­ний розвиток особистості не може бути повним, якщо вона есте­тично нерозвинена. Естетична культура забарвлює і емоції, і волю, і розум людини вмінням бачити, відчувати та створювати красу. Естетично розвинена людина ставиться до себе, до природи, до інших не як споглядач, а як людина, що відчуває унікальність та своєрідність іншого. Але парадокс естетичного відношення до дійсності полягає в тому, що суб'єкт безпосередньо переживає свою єдність з навколишнім світом, який не протистоїть людині у своїй відчуженій об'єктивності, але відкривається як світ люди­ни, споріднений з нею та зрозумілий їй. Лише за цієї умови можливе підвищення людської діяльності до рівня творчості.

Але зміна відношення до зовнішнього світу – це завжди і нове ставлення до самого себе, новий рівень самосвідомості. Пе­реростаючи відчужене відношення до оточуючого як до зовні об­межуючого «не-Я», людина відкриває, що не знала раніше сама себе, і вона переборює самовідчуження, відновлює свою цілісність, присвоює свою дійсну, універсальну людську якість: «Все в мені, та я в усім» (Ф. Тютчев). У цьому полягає величне значення есте­тичної культури для становлення особистості незалежно від того, знаходить це відображення у художній творчості, чи ні.

У формуванні естетичної культури мистецтву належить особ­ливе місце: за будь-яким фактом художньої творчості у будь-якому виді мистецтва, за будь-яким яскравим виявом спеціального обда­рування художника та музиканта, архітектора та поета, актора та скульптора насправді лежить дещо набагато загальніше, глибше та первинніше – відношення людини до життя. Не до мистецтва, його цінностей, їх створення та відтворення, а до самої навко­лишньої дійсності, яка ще не перетворена художньою творчістю, тобто ставлення до дійсності, яка створює саму можливість її естетичного освоєння. Воно може й не виявитися у спеціальній художній діяльності, а втім становить духовне багатство людини, яка володіє таким ставленням, що є притаманним кожному.

Художники є основними охоронцями, оберігачами «естетич­ного потенціалу» людства: їх творчість здатна пробуджувати ана­логічні істотні сили й в інших людях; залучення до мистецтва може виступати для всіх як «розпредмечування» та «присвоєн­ня» загальнолюдській здатності естетичного відношення до життя.

Естетична культура змінює відношення людини до природи. Ця зміна пов'язана з подоланням відчужено-утилітарного підхо­ду до неї (тільки як до об'єкта раціонального пізнання та вико­ристання). Відкриваючи у ній деякий споріднений собі зміст, людина відкриває «природне» в самій собі. В естетичному пере­живанні природа «олюднюється», набирає у творчій свідомості людсько-образного змісту, а уявлення про людину розширюється до масштабу природи. І метафорична мова, якою постійно користуються поети, говорячи про неї, – не «поетична фікція», не умовний засіб вираження, з яким ніщо в дійсності не співвідносне, але необхідний для них засіб об'єктувати свою співпричетність до природи, що реально відчувається, виражати самого себе як «природу, що рефлексує».

Естетична культура людини дозволяє ставитися до природи, виходячи із взаємних «інтересів», а часом – виключно через самоцінність її буття.

Невідчужене відношення до світу в цілому грає різними гра­нями як особливе ставлення до інших людей, до природи, цінно­стей культури, історичного минулого. В усіх випадках предмет естетичного відношення виступає, з одного боку, як співприродний, готовий до розкриття, «свій», а з іншого – як той, що володіє власним, унікальним та самоцінним існуванням (есте­тичне відношення є неутилітарним, навіть антиутилітарним).

Естетичне відношення до дійсності дозволяє особистості оці­нювати свою діяльність як творчу, з точки зору її результатів у більш широкому соціокультурному контексті, пізнавати насо­лоду від укорінення у активно-творче життя суспільства, висту­паючи своєрідним орієнтиром світогляду та творчої діяльності. Воно також є одним із стимулів творчого освоєння дійсності з метою створення наукової картини світу як відбиття реальної гармонії зв'язків. Естетичне відношення до навколишнього світу визначає потребу особистості та її здатність захоплюватися як незвичайністю та красою самого предмета, явища, що перетво­рюється, так і засобами їх зміни, результатами творчості в ціло­му, а також відчувати особистістю естетичну насолоду від само­го трудового процесу, що формує потребу у такого роду діяль­ності та постійний інтерес до неї.

Справляючи значний вплив на естетичний розвиток особис­тості, естетична культура формує іншу якість мислення, запо­чатковує розвиток низки загальнокультурних здібностей люди­ни. Насамперед це відбивається на якості емоційної культури особистості. Емоція завжди сигналізує про особистісний сенс діяльності для людини. Один з найталановитіших фізиків М.В. Волькенштейн говорив про те, що естетичні емоції посилюють нау­кову творчість, а їх відсутність пов'язана з відсутністю таланту та бездарністю наукового співробітника. Це твердження, оче­видно, справедливе щодо будь-якого виду творчості. Проте емоційність у кожному виді діяльності, а втім і у творчості, повинна бути двомірною, тому психологи підкреслюють зна­чення емоційної зрілості особистості, яка містить, з одного боку, повноту емоційного життя особистості, а з іншого – досить високий рівень соціалізації афективної сфери. І та, і інша якість емоційності розвиваються, «олюднюються» внаслідок естетич­ного розвитку особистості.