Сторінка
2

Основні критерії та поняття естетики: прекрасне та потворне, піднесене та низьке, трагічне та комічне

Отже, прекрасне – це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що сприяє вдосконаленню життя. Прекрасне як категорія есте­тики має декілька особливостей:

– дійсність містить у собі об'єктивну основу, підвалини пре­красного, що відбилися у так званих законах краси: законах симетрії, міри, гармонії, ритму тощо. Але слушно відзначити, що ідеальна симетрія часом сприймається людиною не як вияв досконалого життя, а як прояв смерті, а інколи порушення си­метрії, ритму, гармонії – як вияв життя, що розвивається та вдосконалюється. Згадаймо з цього приводу образ панночки з геніального гегелівського твору «Вій»;

– прекрасне має конкретно-історичний характер. Наприк­лад, уявлення про жіночу красу за античних часів, середньовіч­чя, Нового часу та у XX ст. суттєво відрізняються;

– уявлення про прекрасне залежить від конкретних соці­альних умов життя особистості, соціальної групи тощо, тобто від їх способу життя. Наприклад, витонченість та вишуканість дворянок у селянському середовищі XIX ст. сприймалися як оз­нака хвороби, слабкості тощо;

– ідеал прекрасного визначається також особливостями на­ціональної культури. З огляду на це красива, приваблива дівчина на Сході порівнюється з місяцем, а у слов'ян – з берізкою;

– розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуаль­ної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку, звичаїв та засобів естетичного виховання у сім'ї, у близькому оточенні тощо;

– прекрасне має специфічний вияв у різних сферах дійсності. Маючи на увазі природу, відмічається насамперед форма її явищ. У людині як прекрасне можна оцінити її зовнішній вигляд, поведінку, внутрішній світ, результати її діяльності. У суспільстві предметом естетичної оцінки стає ступінь досконалості суспіль­них відносин. Людство виробило особливий орган духовного життя, особливу його форму – мистецтво, – яка являє собою спеціально відібрану та оформлену дійсність, де завжди пре­красною (тобто досконалою) повинна бути форма, але прекрас­не може стати (і стає) предметом художнього усвідомлення, що пов'язано зі змістом художнього твору. Стародавні греки знай­шли спеціальний термін – калокагатія, – який означає збіг у явищі дійсності прекрасної форми та прекрасного змісту.

Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Ця ка­тегорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорцій­ності, неупорядкованості, та відображає неможливість або відсутність досконалості. Однак потворне має з прекрасним діа­лектичний зв'язок, який виявляється у деяких аспектах:

– потворне у негативній формі містить уявлення про пози­тивний естетичний ідеал і відбиває приховану вимогу або ба­жання відродження цього ідеалу;

– прекрасне та потворне можна розглядати як періоди роз­витку одного і того ж явища, процесу. Особливо відверто цей зв'язок спостерігається у природі. Згадаймо слова шекспірівсь-кого Гамлета про те, що навіть таке божество, як Сонце, народ­жує гробаків, пестуючи промінням те, що вмерло. В. Шекспір вважав таке перетворення властивістю природи та суспільства;

– врешті, прекрасне та потворне співвідносні. Ще Геракліт мудро відмітив, що найпрекрасніша з мавп є огидною у по­рівнянні з людиною, а наймудріша людина у порівнянні з Бо­гом здається мавпою – й за мудрістю, й за красою, й за усім останнім.

Відрізняють зовнішній прояв потворного – гниття, хвороба, розпад – та внутрішній. Стосовно людини – це моральний розклад, моральна деградація. Дослідженню цієї проблеми при­свячена велика художня спадщина. Згадаймо п'єсу Л.М. Толсто­го «Живий труп», повість А.П. Чехова «Іонич», п'єсу М. Кропив-ницького «Глитай, або ж Павук», романи О. Уайльда «Портрет Доріана Грея», О. Бальзака «Шагренева шкіра» тощо.

Отже, якщо людина впізнає втілені у життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні; якщо зустрічаються з розпадом життя, з дисгармонією зовнішньою або внутрішньою, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне – найвища по­зитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.

Піднесене та низьке

Піднесене – категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми кількісно-якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання.

Щоб з'ясувати специфіку піднесеного, доцільно порівняти цю естетичну категорію з прекрасним:

– якщо прекрасне завжди несе у собі людську міру, то підне­сене – це перевищення міри, тобто піднесене – це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву;

– прекрасне – це те, що, як правило, освоєно людиною, інакше кажучи, це область людської свободи. Піднесене – зав­жди щось незрозуміле, це область свободи у перспективі, об­ласть несвободи у сьогоднішньому розумінні. Піднесене – ко­лосальне, могутнє, що перевершує можливості сучасного люд­ства. Зіштовхуючись з цими грізними силами, прагнучи протис­тояти їм, поступово підкорюючи їх собі, людина тим самим споріднюється з вічністю, набуває свого істинного, земного без­смертя, що спирається на діяння та творчість: