Сторінка
2

Людина та історія в екзистенціальній філософії Карла Ясперса

Важливе місце в екзистенціальній філософії посідає проблема буття людини в умовах соціальних криз. Можна навіть сказати, що екзистенціалізм немислимий без психології катастрофи, відчуття кризи. Невпевненість людини в майбутньому, страх перед завтрашнім днем, збитками в бізнесі чи втратою зайнятості зробили страх онтологічною, тобто властивою буттю, характеристикою людини.

Вихід із соціальної кризи екзистенціалісти шукають не у зміні суспільних відносин, а в індивідуальному житті, в обмеженні спілкування вузьким колом “духовної аристократії”. Релігійне крило екзистенціалістів шукає подолання трагізму індивідуального існування в містичному спілкуванні з богом.

Поняття граничної ситуації (нім. die Grenzsituation) запровадив у філософію К.Ясперс. Граничними ситуаціями можуть бути смерть, страждання, страх, провина, боротьба. Така ситуація ставить людину на межу між буттям і небуттям. “Опинившись у граничній ситуації, людина, згідно Ясперсу, звільняється від усіх умовностей, що раніше сковували її, зовнішніх норм, загальноприйнятих поглядів, які характеризують сферу “Ман”, і таким чином вперше осягає себе як екзистенцію”.

Граничні ситуації дозволяють людині перейти від “несправжнього” буття до справжнього, вилучають його з полону повсякденної свідомості. Згідно поглядам екзистенціалістів, цього не може зробити теоретичне, наукове мислення. Все те, чим раніше жила людина, у граничній ситуації постає перед нею як ілюзорне буття, як світ видимостей. В такій ситуації людина починає розуміти, що цей світ відділяв його від нібито реального буття, трансцендентного щодо емпіричного світу. Таким чином, граничні ситуації дозволяють особистості стикнутися з трансценденцією, Богом.

Після закінчення другої світової війни, яка, здається, зрозуміло і незаперечно показала, що відповідальність за біди народів, смерть мільйонів невинних людей лежить на германському імперіалізмі, Карл Ясперс поставив „питання про провину” – про провину і відповідальність за війну. Він детально вивчив різноманітні різновиди вини: злочин карається судом і спокутується карою; політична провина несе усунення від влади переможцем; моральна провина визначається совістю і спокутується муками совісті. Характер „метафізичної провини” інший: „Якщо ми прослідкуємо нашу провину до її першоджерела, то ми зіткнемося з людським буттям, яке в німецькому втіленні взяло на себе специфічну, жахливу провину, першопричина якої знаходиться, все ж таки, в людині як людині”. Тобто, це означає, що „німецька провина” – це „провина всіх – приховане зло, взагалі спільне у вибусі зла на цьому німецькому підґрунті”. І якщо постає питання про наслідки такої метафізичної вини, то ними можуть бути лише „ зміна людського самоусвідомлення перед Богом” – невід’ємне відчуття провини, примирення, нове життя без гордості та зверхності.

Протягом усього свого існування людина вірила у вищу, всемогутню силу. І релігія, віросповідання є невід’ємною частиною людського буття, а ставлення самої людини до релігії, факти, які наводить вона для доведення чи переконливості своїх поглядів, розкриває нам частину її внутрішнього світосприйняття.

Прихильник релігійного екзистенціалізму Ясперс своє ставлення до релігії однозначно виразив словами: „Біблія і біблійна релігія є основою нашого філософствування, постійним орієнтиром і джерелом незаперечних істин”. Але за фразами такого типу може приховуватися найрізноманітніший зміст, і критичний аналіз взаємовідносин філософії Ясперса та релігії являє собою цікаву річ саме тому, що філософ - екзистенціаліст часто приймав участь в полеміках з питань релігії, витлумачуючи їх нетрадиційно. Так, Ясперс нерідко критикує ті два обличчя, якими релігія повернена до людини, - містицизм та авторитаризм, - вбачаючи у них загрозу людській свободі. Та протиріччя містицизму і авторитаризму, що переростає у протиріччя містики як „негативного рішення” і „відмови від світу” і етики як сукупності встановлених Богом законів поведінки людини в світі людей, „вирішується” ним в екзистенціальстському розумінні „філософського життя як діяльності окремої особи у внутрішній дії” і філософської віри.

Картина світу та людини в ньому, начерк якої Ясперс неодноразово здійснював, починаючи з роботи „Розум та екзистенція” (1935), зводиться до того, що „всеохоплююче” – новий термін, витоки якого, як вважають, пішли від одного із визначень анаксімандрового апейрона (те, що все охоплює і всім керує), котрий означає абсолютну реальність, - являється нам як розділене на буття в собі (світ і трансценденція, тобто, Бог) і буття, яким є ми самі; котре, в свою чергу, поділяється на зовнішнє буття, тобто, життя, фізіологічні функції, психічні переживання, способи поведінки, мову, дії; свідомість взагалі з її поділом на суб’єкт та об’єкт; дух як „життя ідей” – це ті способи, якими „ми являємо собою світ”; врешті-решт, екзистенцію, суть якої в тому, що „ми живемо із першоджерела, яке знаходиться вище емпірично об’єктивно виникаючого буття, вище свідомості взагалі і духу”, - це першоджерело.

В названих вище чотирьох сферах людського буття розвиваються різноманітні способи пізнання: зовнішнє буття дає нам звичайне знання існуючих предметів, з якими ми щодня зустрічаємося; свідомість взагалі дає нам очевидне і примусове, всезагальне і необхідне знання; дух – з’єднує розрізнені дані свідомості, тобто, знання, які виникають в двох перших сферах. І, врешті-решт, „як екзистенція, я існую настільки, наскільки я усвідомлюю себе як подарований собі самому трансценденцією”, тобто, простіше кажучи, як створений Богом.

„Філософська віра” виступає у Ясперса саме як акт „екзистенції”: якщо в широкому розумінні кожна очевидність є „вірою”(впевненістю свідомості взагалі, впевненістю духу), то у вузькому розумінні віра являє собою „акт екзистенції, в якій трансценденція усвідомлюється в її реальності”. Ці роздуми Ясперса призначені для того, щоб відділити філософську віру від власне релігійної, яка пов’язана з „авторитарною об’єктивністю” культу, молитви, відвертості в церкві. По суті, ми зустрічаємося тут з декількома тенденціями в розумінні віри, котрі уже зустрічалися в історії релігійної філософії і філософії релігії, але отримали у Ясперса новий вигляд.