Сторінка
2

До питання свободи як екзистенційного виміру сутності народу в українській філософії другої половини XIX ст.

В контексті окресленої проблеми неможливо оминути питання мови, котра, як сутнісна домінанта людського єства та важливий чинник свободи людини і всієї нації, завжди була об’єктом прискіпливої уваги мислителя. Безумовно, мова – це базова етнонаціональна цінність, без повного та всебічного розвитку якої розбудовувати сучасну незалежну державу – справа марна, адже рідне слово – перша й найголовніша ознака, вираз духовної єдності народу. Нація і мова – органічне ціле, сутнісно-родова єдність. Розуміючи мову як засіб спілкування, пізнання, закріплення, збереження та передавання знань, життєво важливої етногенетичної інформації, вчений розглядав її також як етнопсихологічний, духовно-сутнісний феномен буття народу, адже мова – не просто чинник свободи людини, вона сама по собі є виявом цієї свободи. Будь-який притиск, диктат у царині мови – це насилля над духовним світом людини.

Розглянувши проблему рідної мови, як одного з найважливіших чинників національної свободи, Іван Франко визначає її як необхідно-сутнісний та невід’ємний атрибут самовизначення, самоствердження та самовираження української нації. Прагматично-конформістське, тиском зовнішніх обставин зумовлене нехтування рідною мовою – з одного боку, та генетично закладений і духовною сферою розвинутий “мовний світ” людини – з іншого, у мовно чужому, неприхильному середовищі створюють психологічні труднощі та навіть гальмують вільний самовияв природних екзистенційних потреб людини і як результат, проектують ситуацію антагоністичної несумісності свідомого та підсвідомого у трактування мови. Адже мова є найважливішим виразником психологічного, душевного та морального стану людського єства і народу загалом. Створюється цілий комплекс суперечностей та парадоксів, які людина суб’єктивно нездатна ні розв’язати, ні подолати чи елімінувати: тут залишається єдиний шлях –повернення до свого рідного мовного середовища, яке, наче нектар для душі, може дати спокій та радість серцю, врівноважити найглибші сутнісно-екзистенційні потреби людини.

Звісно, поради І.Франка можуть стати в пригоді українцям у сучасну добу державотворення. Винятково актуальними залишаються питання націотворення – формування сучасної української нації, розвитку національної свідомості, консолідації народу в єдиний етнонаціональний моноліт, захист української мови – важливого чинника свободи людини, як і рішуча боротьба проти русифікації та зросійщення з боку сучасних новоявлених москвофілів та нав’язування українцям модерних “ізмів”, дешевих теорійок, що підривають націю й державне існування народу. У спротиві цим небезпечним тенденціям ідеї мислителя є незамінною духовною зброєю, якою повинна володіти насамперед національна еліта, покликана бути оборонцем, вихователем та духовним провідником народу за його кращу долю, рівність і свободу.

1. Франко І. Поза межами можливого // Зібр. творів у 50-ти томах. – Київ: Наукова думка. - 1986. – Т.45. – 276-285 с.

2. Франко І. Що таке соціалізм // Зібр. творів у 50-ти томах. – Київ: Наукова думка. - 1986. – Т.45. – 44-55 с.

3. Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі // Зібр. творів у 50-ти т. – Київ: Наукова думка. - 1986. – Т. 45. – 401-409 с.