Сторінка
3

Філософія стандартів у галузі вищої освіти

Теза п'ята. Мінімальність освітнього стандарту - це не рівень посередності, «це та сума знань і компетенцій, яка необхідна суспільству для збільшення його ВВП у кілька, а краще в десять разів. Освітній стандарт - не те, що всі можуть досягти, а те, чого потрібно всім досягти!»

Як видно із сказаного, проблема стандартів освіти - не питання певного часу, це постійний пошук і комплексний підхід. До того ж важливо, щоб освітні стандарти у вищій школі не були статичними, «застиглими» утвореннями, які виконують функцію командно-адміністративного зрівнювання усіх і всього за деякою «нормою» або ж розраховані лише на певний мінімальний рівень знань, умінь та навиків. Освітні стандарти повинні бути спроможні надавати навчальному процесові динаміку руху, мають орієнтуватись на підтримку творчої роботи викладача та студента. Можна цілком розділити з Віктором Громовим його бажання бачити стандарти «супутником різноманітності», яка можлива лише за умови подолання уніфікації нашої школи, зміни природи знання, змісту освіти, типу основних суб'єктів навчального процесу [9, c.38].

У світі існує кілька основних моделей освітніх стандартів: екзаменаційна (найбільш широко застосовується у Великобританії), професійна (розповсюджена в Німеччині, Данії та Франції), модульна (більшість країн Євросоюзу) [10].

Екзаменаційна модель робить акцент на оцінці кінцевих результатів навчання для отримання відповідного посвідчення, що видається вищим навчальним закладом, який пройшов державну акредитацію. Ця модель має основною хибою пряму залежність від методики проведення тестувань, від характеру і складності екзаменаційних питань, а також від організації, яка видає посвідчення.

Професійна модель націлена на отримання випускником цілісної професійної підготовки з конкретної спеціальності з урахуванням потреб працедавця і включає вимоги до абітурієнтів, змісту, організації, тривалості навчального процесу та атестації. Перевагами даної моделі можна вважати поєднання фундаментальних та спеціалізованих знань.

Модульна модель орінтована не лише на екзаменаційні (вихідні), але й навчальні (вхідні) блоки і використовується при розробці програм підготовки і перепідготовки кадрів в країнах Євросоюзу. Дана модель передбачає опис окремих видів трудової діяльності, для яких наводиться перелік необхідних знань та навиків - модулі окремих компетенцій. Для кожного такого модуля розробляються екзаменаційні вимоги, задоволення яких дає можливість отримання посвідчення. Освітній стандарт також описує навчальні цілі, вступні вимоги, рекомендації щодо послідовності проходження навчальних модулів. Перевагами цієї моделі є компактність навчальних блоків, краща пристосованість до індивідуальних особливостей тих, хто навчається; серед недоліків переважно відзначають ізольованість кожного модуля.

Важко сказати, якою буде вітчизняна модель освітніх стандартів у своєму «остаточному» варіанті. Сьогодні можна лише означити основні концептуальні засади («філософію») такої моделі.

Найперше, помітним стає намагання підпорядковуватись не лише законам ринкової економіки, а й глобальному поступу цивілізації, що виражається в особливостях упорядкування переліку спеціальностей, наповненні змісту освіти новітніми матеріалами, запровадженням сучасних технологій навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу.

Усе виразнішим бачиться гуманістичне спрямування стандартів освіти. Зокрема, нормативна частина змісту освіти гарантує обов'язкове вивчення соціально-гуманітарних дисциплін: права, філософії, екології, етики, світової та української культури тощо. Дисципліни людинознавчого, народознавчого характеру складають двадцять відсотків навчального часу на підготовку фахівців. Фундаментальні і спеціальні дисципліни також набувають гуманістичної спрямованості. Тобто, окрім набуття знань та формування навичок, наголос робиться на вихованні громадянина, гармонійно розвиненої, соціально-активної людини, здатної до самовдосконалення, з високими духовними якостями, гуманністю та толерантністю. Формуванню активної позиції, самовиявленню людських якостей, збільшенню можливостей фахового самовираження сприяють і вже згадувані принципові зміни в переліку спеціальностей. У Державному стандарті освіти модель спеціаліста передбачає також людський фактор соціального замовлення та психологічний компонент якості.

Очевидною є нерозривна єдність питань стандартизації з підвищенням уваги до якості освіти. Посилюється компетентнісна орієнтація освітнього стандарту, який із змішаної когнітивно-факторної норми перетворюється в переважно норму якості результатів освіти. А це, зокрема, вимагає створення в Україні системи державно-громадського забезпечення якості (на зразок Європейської мережі з гарантування якості вищої освіти). Більше того, держава повинна формувати «зони випереджувального розвитку системи галузевих стандартів» освіти в системі управління її якістю «як важливі експериментальні моделі, на яких проходять випробування нові технології управління якістю, з наступним упровадженням нових освітніх, інформаційних та управлінських технологій» [11,с.23].

асамкінець звернемо увагу на можливі негативні наслідки запровадження державних стандартів вищої освіти. Як зазначає професор М.В. Загірняк, «загальнодержавна уніфікація підготовки фахівців на рівні спеціалістів і магістрів може стати суттєвим гальмом з точки зору розвитку спеціальностей, який вимагає нетривіального, творчого підходу, побудови навчального процесу з урахуванням особливостей наукових шкіл і кадрового складу кафедр, а також регіональних особливостей розвитку промисловості й соціально-економічного стану регіону. Кафедри повинні здійснювати моніторинг новітніх розробок у відповідній галузі, реагувати на вимоги ринку праці й оперативно перебудовувати структуру навчального процесу з урахуванням цих чинників» [12].

ВИСНОВКИ. Процеси стандартизації освіти - це невід'ємний атрибут освітніх систем усіх розвинених країн. Спроба дослідити деякі провідні концептуальні засади до стандартизації у галузі вищої освіти показала, що за наявності різного бачення проблеми, усе ж переважає розуміння необхідності виваженого, відповідального та науково обгрунтованого підходу до провадження процесів стандартизації. Водночас занепокоєння викликає той факт, що в Україні не організоване широке обговорення даної проблеми, до якого можна було б залучити не лише чиновників з міністерств та департаментів, окремих науковців, але й звичайних викладачів і студентів. Право бути почутими повинні мати всі зацікавлені сторони: батьки студентів, працедавці, місцева влада, громадські організації, молодіжні об'єднання і т.п.