Сторінка
2
Можна говорити про існування як різних підходів до тлумачення явища стандартизації освіти, так і про наявність певних постулатів у підходах до стандартизації освіти. У випадку тлумачення означене поняття може досліджуватись у трьох площинах: «концептуальній (первинне осмислення явища як об'єкта дослідження); теоретичній (виявлення сутнісних характеристик і параметрів стандарту, його структури і функцій); системно-методологічній (трансформація теоретичного знання у нормативне, прикладне, практико-орієнтоване)»[5, с.19]. Щодо підходів до стандартизації освіти, то їх, услід за професором С.Р. Філоновичем [6], можна сформулювати наступним чином:
§ стандарти мають визначати мінімальні вимоги, залишаючи простір для творчості в проектуванні навчальних планів та програм згідно з профілем навчального закладу;
§ стандарти вищої освіти мають враховувати стан і характер стандартів середньої освіти;
§ структура і зміст стандартів повинні бути різними для різних рівнів освіти;
§ стандарти повинні відображати соціально-економічні реалії функціонування системи освіти в країні.
Таким чином, стандарти вищої освіти мають забезпечувати баланс мінімальних вимог і творчості, як на рівні навчального закладу, так і на рівні викладача. Стандарт не може визначати максимальних вимог, бо його призначення - націлювати, стимулювати, розкривати перспективу, пропагувати багатоманіття.
В.О. Огнев'юк у статті «До обговорення проекту Державних стандартів базової і повної середньої освіти» зазначає, що «стандартизація в освіті - це відповідь філософії освіти та педагогіки на процеси глобалізації, звернені до сучасної освіти», і це, на переконання вченого, підтверджується функціями, які мають виконувати освітні стандарти [7,c.3-4]:
§ формування єдиного освітнього простору України (необхідність введення державних стандартів освіти, які мають забезпечувати відповідний її рівень, еквівалентність незалежно від типу і форми власності навчального закладу);
§ забезпечення доступу до якісної освіти для всіх громадян, реалізація їхнього конституційного права на освіту (стандарт покликаний забезпечити здобуття освіти певного рівня для кожного громадянина, що є основою його повноцінного розвитку та важливою передумовою професійної діяльності, гарантією щодо можливості продовжувати освіту протягом усього життя);
§ критеріально-оцінювальна функція (у більшій мірі стосується середньої освіти і передбачає добір навчальних планів і програм, обсяг навчального навантаження школярів залежно від їхнього віку та рівня набутої освіти, систему оцінювання досягнень у навчанні та форми підсумкової атестації);
§ функція управління системою освіти (існує постійна потреба корекції системи контролю за якістю освіти на основі використання об'єктивних вимірників якості підготовки, що визначаються стандартами);
§ функція гуманізації освіти (державний стандарт відкриває можливості переходу до диференціації освіти та опанування навчального матеріалу на різних рівнях).
Стандарти вищої освіти - це спадкоємці стандартів середньої школи, тому слід подбати про зв'язок переходу навчального матеріалу на вищий рівень і не допускати змістової тавтології, невиправданого повторення знань. Варто переглянути у зв'язку з цим також доцільність викладання у ВНЗ цілого ряду дисциплін.
У своїй статті «Компетенція стандарту: компетентність культури» [8, c.10] С.Ф. Клепко аналізує національні освітні стандарти (переважно для середньої школи) як вияв компетентності культури і висловлює багато важливих думок та ідей з приводу, зокрема, і вищої освіти. Окреслимо деякі з них тезисно.
Теза перша. Розробка стандартів вищої освіти в Україні проходить у руслі започаткованих в Європі процесів створення єдиного європейського освітнього простору, рекомендацій до нормативних вимог, сформульованих у Лісабонській та Болонській конвенціях, які головною умовою відповідності систем освіти називають компетентність випускника вищого навчального закладу. Отже, основною проблемою для України є чітке визначення поняття кваліфікацій і їх оновлення, що має репрезентантувати знання та компетенції, необхідні сучасній молодій людині.
Теза друга. Проблема національних освітніх стандартів розв'язується на перетині трьох сфер суспільства:
§ стану знання (які конкретно інформаційні одиниці потрібно ввести в зміст освіти, щоб формувати особистість, релевантну сучасному світові?);
§ людських ресурсів (що суспільство може очікувати від учнів за нинішнього стану та якості людських ресурсів?);
§ економіки освіти (яким чином і в якому обсязі суспільство має витрачати гроші на освіту?)
Теза третя. Ознаками хороших стандартів є їх (за німецькою версією) предметність, сфокусованість, кумулятивність, обов'язковість для всіх, диференційованість, зрозумілість, здійсненність; (за російською версією) особистісний смисл та практична орієнтація, пізнавально-світоглядний, виховний та розвиваючий потенціал, здатність розвантажити зміст освіти та забезпечити його доступність, зрозумілість.
Теза четверта. «Факт» - як інформаційна одиниця - це найважливіший метамовний категорійний класифікатор, який не знаходить належної уваги в сучасних освітніх стандартах. «Ступінь освоєння людиною своєї «сродної» діяльності, тобто кваліфікацію, можна характеризувати не тільки і навіть не стільки тим, що вона може сама отримувати ці одиниці (у тому числі нові знання), скільки тим, чи розуміє вона їх будову, чи може дати їм оцінку, проводити їх «розбір» тощо. Відомо, що некритичне сприйняття деяких тверджень як фактів обмежує можливості нових рішень».
Завантажити реферат