Сторінка
1

Кримінальні процеси у сфері цінних паперів

Недостатня врегульованість ринку цінних паперів, що викликано багаточисельними прогалинами, суперечностями і недоліками чинних законодавчих і нормативних актів, що регулюють цей ринок, неефективний контроль за процесом приватизації з боку державних органів створили сприятливі умови для злочинних проявів на ринку приватизаційних паперів України. Зокрема, вживані заходи щодо попередження і розкриття злочинів, що скоювалися фінансовими посередниками (інвестиційними фондами та компаніями, довірчими товариствами) на цьому ринку, виявилися неспроможними реально стабілізувати криміногенну обстановку в даному сегменті фінансового ринку. Частина причин, яка обумовлює цей прикрий факт, перед усім пов'язана з тим, що досі працівниками органів внутрішніх справ (ОВС) до кінця не з'ясовані основні механізми (способи), які на практиці використовували фінансові посередники для протиправного збагачення за допомогою незаконних схем залучення й акумулювання приватизаційних паперів, на які скуповувалися пакети акцій приватизованих підприємств для відповідних замовників, у тому числі іноземних, з метою отримання від останніх грошових коштів.

Тому так важливо викласти найбільш типові способи вчинення злочинів фінансовими посередниками на ринку приватизаційних паперів, оскільки працівники ОВС повинні знати технологію скоєння даних злочинів. Ще одною обставиною, яка спричиняє викладання цих питань є кризис на ринку цінних паперів України, який уходить коріннями в серпень 1998 р., та згортання сертифікатної приватизації (1 травня 1999 р.), що спонукають фінансових посередників до припинення їх діяльності. Тим більше, що більшість з них були створені для участі в приватизаційному процесі в Україні.

Отже, наближаються строки розрахунків з учасниками(довірителями) цих суб'єктів ринку, але і зараз на основі даних про вартість і структуру портфелів цінних паперів, що акумульовані фінпосередниками, на базі інформації про "зникнення" деяких з них з ринку тощо можна стверджувати, що результати спільного інвестування та довірчого управління приватизаційними паперами громадян (45 % населення України), які вклали їх в ці посередницькі структури‚ не будуть позитивними.

Розглянемо стисло діяльність тих фінансових посередників, які прийняли активну участь в приватизаційному процесі, відіграваючи роль інститутів ринку приватизаційних паперів на основі отримання відповідних ліцензій (дозволів) Фонду державного майна України (далі - ФДМУ). До таких учасників цього ринку, як відомо, відносилися інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди (далі-ІФ) та інвестиційні компанії (далі-ІК)), довірчі товариства (далі-ДТ), банки,торговці цінними паперами. Враховуючи той факт, що діяльність останніх двох фінансових посередників суттєво не відобразилася на функціонуванні ринку приватизаційних паперів (ІФ та ІК акумульовано 42,60% приватизаційних майнових сертифікатів (далі-ПМС) до загальної кількості виданих ПМС, відповідно ДТ-17,03%, комерційними банками-2,32%, торговцями цінними паперами-0,37%[3]), ми наведемо тільки способи протиправного ведення діяльності з приватизаційними паперами інститутів спільного інвестування та ДТ.

На даний момент, за даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі-ДКЦПФР), на ринку цінних паперів функціонують 266 інститутів спільного інвестування (155-ІФ, 111-ІК). Переважна частина цих інститутів - закриті ІФ та взаємні фонди інвестиційних компаній (далі-ВФ ІК), які згідно з п.3 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 р. N 55/94, створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо своїх інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності такого фонду. На сьогодні діє лише один відкритий ВФ ІК. Як відомо, відкриті фонди створюються на невизначений строк, однак здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією.

Протягом 1994-1998 р.р. інститути спільного інвестування відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення сертифікатної приватизації, і, шляхом акумулювання ПМС переважно дрібних інвесторів та інвестування приватизаційних паперів (в більшості випадків через центри сертифікатних аукціонів (ЦСА)) в акції вітчизняних емітентів, сформували пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25% (див. Річний звіт ДКЦПФР за 1998 р.). В результаті, за даними ФДМУ, ІФ та ІК було вкладено в об'єкти приватизації біля 19,2 млн. ПМС, що складає 41,98% до загальної кількості виданих ПМС[3]. Однак, вже зараз, як повідомляють співробітники ДКЦПФР, очікується, що у 1999р. внаслідок функціонування на неліквідному ринку цінних паперів велика кількість закритих ІФ та ВФ ІК буде прагнути до скорочення терміну діяльності, зазначеному у їх інвестиційних деклараціях. Крім того, у 1999 р. завершують свою діяльність 30 ІФ та 18 ВФ ІК, у 2000 р.-46 ІФ та 45 ВФ ІК, а у 2001 р.- 9 ІФ та 11 ВФ ІК.

Щодо статистичних даних відносно представницької діяльності ДТ на ринку приватизаційних паперів, то нині у зв'язку із закінченням сертифікатної приватизації свою діяльність на цьому ринку завершують 70 ДТ, функція яких полягає лише в тому, щоб якомога скоріше розрахуватися з довірителями, не ставлячи питання відносно подальшого управління їхнім майном. Протягом всього терміну функціонування цих інститутів довірчого управління ними було вкладено в процесі приватизації приблизно 7,8 млн. ПМС, що складає 17,02% до загальної кількості виданих ПМС.

Розглянемо типові протизаконні схеми, що використовували деякі фінпосередники для залучення ПМС. Як відомо, відповідно до п.1 ст.5 Закону України від 6.03.92 р. N 2173-ХІІ "Про приватизаційні папери" приватизаційні папери вільному обігу не підлягають, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним. Тому частиною посередницьких структур на ринку цінних паперів були розроблені та реалізовані на практиці схеми легалізації операцій купівлі-продажу ПМС у населення з дотриманням зовнішнього виду законності акумульованих ПМС. Ці схеми були втілені в життя внаслідок того, що громадяни України природньо не бажали віддавати свої ПМС фінпосередникам на основі укладання з інститутом спільного інвестування договору міни інвестиційних сертифікатів, що давало, в свою чергу, підстави обміняти ПМС на інвестиційний сертифікат ІФ або ВФ ІК, або на основі укладання з ДТ договору довірчого управління приватизаційними паперами. Научені гірким досвідом з трастами, які працювали в напрямку "пірамідального" розширення діяльності, громадяни України були зацікавлені в найбільш швидкому отриманні грошей за свої ПМС, ніж в очікуванні низьких дивідендів (якщо вони взагалі будуть) від вкладання на пільгових умовах ПМС в підприємство, на якому громадянин працює (у випадку приватизації такого підприємства), або ніж в наданні заяви безпосередньо до ЦСА на придбання на свій ПМС акцій приватизованих підприємств ( за невідомою номінальною вартістю акцій, на невідому їх кількість, на невідомий об'єкт, що приватизується).